Оповідання "Зміна неминуча"

Зміна неминуча

   Яскравий, чудовий сон. Саме той момент, коли зовсім не хочеться прокидатися. Особливо посеред ночі. Крізь сон Еріка почула, як задзвонив телефон. Захотілося розбити об стіну. Ледве розплющила очі і побачила на екрані ім’я. Це Пилип. Сон, мов рукою, зняло. Одразу відповіла на дзвінок. Ну звісно, не могла проігнорувати від коханого. Вже декілька років намагалася завоювати прихильність, але він вперто, із незрозумілою для неї причини, обирав будь – яку дівчину, але тільки не її. Робила для нього все можливе, щоб догодити. Пнулася зі шкури, щоб допомогти, коли  цього потребував.

-  Алло.

-  Привіт.

-  Щось сталося? Хоча, що таке питала? У нього завжди щось стається.

-  Можеш приїхати? Просто  потрібно з кимось поговорити.

-  Ти вдома?

-  Так.

-  Добре, скоро буду.  І ось знову дівчина зривалася посеред ночі і їхала до нього тільки тому, що потрібно з кимось поговорити. Жертвувала своїм сном, хоча завтра вранці потрібно йти на роботу. Своїм здоров’ям заради нього.

Зібралася, викликала таксі. За десять хвилин у нього. Кволо відчинив двері. П’яний і здавалося, що засне прямо на порозі. Еріка ввійшла. Взяла під руку і повела до кухні. На столі стояла пляшка коньяку. Чому  тільки не здивована?

-  Що сталося?  -  сів за стіл і знову потягнувся за склянкою.

-  Вона мене покинула. Для Еріки це грім посеред ясного неба. Точно не на таку відповідь сподівалася. Як же боляче чути від коханого хлопця, що його покинула дівчина. І це вже не вперше.  Знала, що надовго страждання не затягнуться і вже через тиждень  знайде собі іншу. Дівчат навколо нього завжди  стільки, що й імен всіх не згадає. Вибирай кого завгодно. І  вибирав. Всіх, але тільки не її. А підтримувала  тільки Еріка і лише вона. Більше ніхто. Робила для нього все, а він цього навіть не цінував. І це найболючіше.

-  От скажи, чому так?

-  Не знаю, – дівчина ледве стримувала сльози. Теж цікавила відповідь на це запитання. Знала, що жодна не буде кохати  так, як це робила Еріка. Знала, що точно здогадувався, що кохала, але вперто відмовлявся у це вірити. Хотів налити собі ще, але дівчина  зупинила.

-  Досить.

-  Пусти. Ти мене не розумієш. Таке невдячне дівчисько ще пошкодує.

-  Вона то пошкодує, а тобі вже досить.

-  Та що  можеш про це знати? В тебе хоч колись було нерозділене кохання?  Дівчина мовчала. Якби тільки розумів. Хотіла щось сказати, але  випередив.

-  Та звісно було. Що таке питаю? Точно закохувалась. А  хто захоче бути з такою, як ти? Правильно  - ніхто.  Чоловіки люблять красивих, гордих і самовпевнених, а ти зовсім не така. Повна протилежність, а так не цікаво. Зробиш для хлопця все ще до того, як  встигне про це попросити.  Кожне слово різало, наче ніж по серцю. Здавалося, що ще трохи і розплачеться. А навіть не могла заперечити, бо все те, що  казав цілковита правда.

Еріка ще хвилин двадцять обдумувала слова. Глянула на стіл. Пилип заснув.  Дивилася на чоловіка, якого кохала всім серцем і таки дала волю сльозам. Викликала таксі і пішла з того дому.

   За декілька хвилин нарешті опинилася у своїй квартирі. Зачинила двері і повільно опустилася на підлогу. Сил пройти далі не було. Важка ця ніч. Він спокійно спав, а вона через нього захлиналася слізьми.  Неминучим змінам піддалася  сама.

   Ранок зустріла на тому ж місці. Прокинулося спустошена.  Плакала всю ніч, а прокинулася без почуттів. Згоріло все. До тла. Не залишилося нічого. Абсолютно.

    Знайшла сили встати. Зателефонувала директору, попросила вихідний.  Пройшла до ванної.  Прийняла душ. Записалася у салон. За декілька годин зробили чудову зачіску, макіяж і гарний манікюр.                       Пізніше зайшла до магазину і купила найкращу сукню, яка тільки там була. До неї підібрала туфлі та сумочку.

   Еріка дивилася на себе у дзеркало, а впізнати не могла. Здавалося, що перед нею стояла зовсім інша дівчина. Чарівна незнайомка. Де поділася та скромна, тиха, яку ніколи не помічали?  Такою  більше не буде ніколи. Це вже вирішила напевно…

   Йшла по вулиці і відчувала  сотні поглядів, які  сповнені щирого захвату. Здавалося, що чоловіки навколо зламають собі шиї. Ось вона. Вже зовсім інша: красива, розкута, вільна, горда, показна Еріка. Дівчина, яка завжди на висоті. Живе тільки заради себе. Піклується лише про себе. Дівчина, яка не потребує чоловіка поряд. Сильна, вільна і хоч десь глибо у душі зламана, але та, з якою хоче бути кожен чоловік і якій заздрить кожна жінка. Це просто мрія, яка сама залікує свої рани і вже ніколи не відкриє своє серце і не впустить туди нікого.

Довго ще так гуляла по місту. Їй це потрібно. Дихала свіжим повітрям і просто насолоджувалася собою. Задзвонив телефон. Дістала із сумочки. Пилип. Дзвонить вибачитися? Звісно, якщо пам’ятає за що. Глибоко вдихнула і взяла слухавку.

-  Привіт.

-  Що треба?

-  Чому так грубо? Приїдеш?

-  Ні.

Це точно  не та відповідь на яку сподівався, це  зрозуміло з  мовчання. Еріка не дочекавшись поки  щось скаже - поклала слухавку. Як же все - таки приємно ставити себе на перше місце. Це таки необхідно.