Оповідання "Кава без цукру"

Кава без цукру

   Просторий ресторан. Клавдія сиділа за столиком із коханим. Вже три роки  разом. Але чомусь дівчині здавалося, що він наче якийсь чужий. Не розуміє її і просто навіть добре не знає. А можливо, просто накручувала себе.

-  Тобі каву?

-  Так.

-  Якщо  не помиляюся, то з кардамоном без молока і двома ложечками цукру. Так?

 Клавдія хотіла заперечити, але  навіть не дочекався відповіді і пішов замовляти. Образливо, але все шукала  виправдання... З ким не буває, можливо перепрацював і просто вилетіло з голови.  У залі заграв піаніст. Як же  обожнювала фортепіано. Це  так красиво!

-  Давай, попрошу, щоб перестав грати. Ти ж не любиш фортепіано.

 Дівчина навіть рота не встигла розкрити, як він підійшов до піаніста і щось сказав. Той одразу перестав грати. Що взагалі відбувається? Гаразд кава, але як  міг забути, що обожнює, коли грали на цьому інструменті. Клавдія насупилася. Їм подали каву. Дівчина не знала, як сказати, що  не може цього пити. Не хотіла ображати хлопця. На вулиці розпочався дощ.

-  Знаєш, іноді думаю, які ми схожі. Обоє не любимо дощ. Так мокро і брудно навколо. Дівчина мовчки приклала філіжанку до вуст, коли раптом її зупинила чоловіча рука. Поглянула вгору і впізнала Єгора. Хлопця, який також  у неї закоханий. Але обрала Володимира.

-  Не пий цього.

-  Що? Та хто ти такий? –

Володимир підірвався із місця.

 -  Моя дівчина, яка спокійно мала пити каву. Аж тут з’являєшся і кажеш, щоб не пила. Цікаво чому це?

-  Кажеш твоя дівчина? Так, зустрічаєтеся три роки, але  ж зовсім її не знаєш.

- Серйозно? Може  знаєш її краще за мене?

- Для початку - п’є каву без цукру. На кардамон у неї взагалі алергія! Обожнює, коли грають на фортепіано і любить прогулянки під дощем.

-  Це правда?

Здивовано глянув на Клавдію, наче чув про це вперше.

-  Так. 

-  Міг би ще багато чого сказати, але як на мене, цього достатньо.

-  Ну забув, із ким не буває.

-  Не забув, навіть не знав цього. Забирайся геть, поки  не виш-вирнув звідси.

-  Не можеш мене ось так просто позбутися.

Глянув на дівчину, шукаючи підтримки.

-  Краще йди.

-  То ти теж за нього. Ну добре. Більше мене не побачиш.  Залишилася наодинці з Єгором. Взяв до рук чашку з кавою.

-  Давай це виправлю. Відійшов на декілька хвилин. Дівчина помітила, що у залі знову заграло фортепіано, а на столі перед нею стояла нова чашка з кавою.

-  На кокосовому молоці, без цукру.

-  Дякую.

-  Пробач, що  так вліз, але не міг просто дивитися, як він так байдуже до тебе ставиться.

-  Та нічого. Вже давно потрібно  із цим покінчити.

-  Знаєш, дивуюся з нього,  дурень. Його кохає така дівчина, а він…

-  Кохала.

-  Гаразд кохала, але це ж нічого не змінює.

-  Ну так.

-  Знаю, що можливо, зарано лізу в душу, але прошу тебе. Дай мені шанс. Не пошкодуєш, обіцяю.

-  Але…

-  Прошу.

Дивився  благальними очима. Бачила у них турботу і безмежне кохання, повна протилежність Володимиру.

-  А  готуватимеш мені каву щоранку?

-  Авжеж. Твою улюблену каву на кокосовому молоці без цукру…