Оповідання "Світло від єдиної свічки"

Світло від єдиної свічки

     Лідія сиділа на кухні. Світла не було і тільки на столі горіла лише одна свічка. Не спалося, тому вирішила заварити хоч чаю, але передумала. На серці тривожно. Зараз хотілося опинитися в обіймах коханого чоловіка і просто забути про всі страхи і тривоги, але вчора пара посварилася. Дем’ян пішов, а Ліда так і залишилася сама у пустій квартирі. Де він? Як? Чи все у порядку? Чи все добре? Просто не знаходила  місця. Здавалося, що ще трохи і  поїде його шукати. Чого він тільки не зробить, коли злиться. Тільки б усе було добре. Не могла  отак посеред ночі зірватися і поїхати. І куди? Цього не знала, тому вирішила ще трохи зачекати.

    Здавалося, що сиділа наче на голках. Стомлена, але спати не могла. Просто сиділа і дивилася, як горить свічка. На дзвінки не відповідав. На повідомлення теж. І чому все - так? У такі моменти хотілося просто його прибити. Чому змушує так хвилюватися? Спробувала заспокоїтись…

    У двері подзвонили. Хто це так пізно? Може Дем’ян? Але у нього наче є свої ключі. А може загубив? Чи просто забув? Дівчина кинулася до дверей. Схвильовано відчинила. Перед нею і справді стояв він. У руці букет ромашок, в іншій коробка цукерок. Прийшов. Зачинив двері. І обійняв. Так міцно, що здавалося задихнеться. Дівчина видихнула з полегшенням. Нарешті.

-  Лідо. Я… Мені здалося, що… -

Не міг договорити. Думки заплутались, а язик тим більше.

Досі не випускав з обіймів.

-  Знаєш,  дуже, дуже боюся тебе втратити. Пробач.

-  Ну все. Ти тут і це головне.

 Вони пройшли на кухню. Світла досі не було. Ліда взяла вазу і наповнила  водою. Поставила квіти. Красивий букет ромашок на кухонному столі. Глянула на Дем’яна.

-  Як же  злякався. Я так тебе кохаю.

 Він взяв її обличчя у свої долоні:

 – Чуєш, я тебе безмежно кохаю.

-  І я тебе кохаю.

 Так, справді, коли  боїмося втратити людину, ладні зробити все, щоб цього не сталося. Якщо кохання міцне, то  витримає всі сварки.

-  Більше  нікуди не піду.

 Знову  обійняв. Нарешті відчула полегшення. Він поруч і цього достатньо. Вони разом і це найважливіше. Все шепотів, як сильно  кохає, хоча здавалося ще трохи і він кричатиме про це на весь світ.

-  Ти мій світ. Сенс мого життя…   

 Що на нього найшло? Хоча це вже неважливо. Як же вона кохала. Він був слабкістю Ліди, але водночас і найбільшою силою.

- Я тебе кохаю. Кохаю. Кохаю….

-  І я тебе кохаю. Безмежно кохаю…

Ніч. Кухня без світла. І закохана пара посеред кімнати, яку тьмяно освітлювала єдина свічка відкидаючи їхні тіні на стіну…