Оповідання "Здалеку впізнав батька"

Здалеку впізнав батька

Олівія готувала на кухні сніданок для маленького сина. Сама їсти не хотіла, не було апетиту. Відколи чоловік пішов на війну жінка мало їла і ще менше спала. Зовсім ослабла, але мусила триматися заради сина. На вигляд старша на років десять. Змарніла і стомилася… Хотілося вже  нарешті, щоб  повернувся і приніс із собою Перемогу. Нарешті був удома, поряд з коханою дружиною і сином. 

Важко, але ще гірше ставало, як син запитував, коли повернеться тато. Олівія не знала, що  казати. Тоді змушувала себе усміхнутися і відповідати, що вже зовсім скоро. А в самої серце розривалося від болю. Терпляче чекала, хоча іноді здавалося, що якби не син, то давно би вже здалася. Вірила, що Гнат повернеться. Живий і неушкоджений. Надія жевріла і її не міг зруйнувати ніхто.

    Переконувала себе у тому, що все  добре. З цією війною їхнє життя перевернулося з ніг на голову. Вже ніколи не буде, як раніше. Змінилося абсолютно все. Як же все - таки важливо цінувати те, що маємо, допоки воно у нас є.  Цей урок  засвоїли назавжди. Сніданок майже готовий. Олівія пішла у кімнату покликати Арсена. Ввійшла. Дуже здивувалася побачивши, що він ледь з вікна не вивалюється так дивиться на вулицю. Якби її воля, то сама би і днями і ночами сиділа біля вікна. Але це ж дитина! Хотіла сказати, що нехай буде обережніший.

-  Ар… - Не встигла договорити, як хлопчик із криками побіг на вулицю.

-  Тату, тату.

Жінка кинулася за ним, але зупинилася у порозі. На обличчі засяяла усмішка. Гнат повернувся. Олівія кинулася до нього.

-  Як же скучив. Підняв дружину на руки і перекрутив у повітрі. Нарешті. Дочекалися.

- Навіть не уявляєш, як  сумувала. Ти у порядку?

-  Так, звісно. Тепер так.

-  Скажи, що  більше нікуди не поїдеш!

Жінка благально глянула на нього.

-  Не залишай нас.

-  Поки ще рано про це думати. Зараз  тут. Поруч із вами.

-  Так, звісно. І це головне.

-  То що скажеш,  дуже змінився?

-  Для мене  завжди той самий Гнат- в якого закохалася багато років тому –  розсміялася.

-  А якщо серйозно?

-  А хто жартує? Ну гаразд, якщо  і справді хочеш знати.

-  Жінка заговорила насмішкуватим тоном, мовляв- краще тобі було не запитувати, але звісно, як завжди жартувала. Вивільнилася із обіймів і глянула на чоловіка, ніжно скуйовдила  волосся і торкнулася щоки.

-  Ну без змін звісно не обійшлося, але Арсен ще здалеку впізнав батька…