оповідання "Апельсинове дерево"

Апельсинове дерево

       Сьома ранку. Василина прокинулася від телефонного дзвінка. Хто це так рано? Кому не спиться? Вчора  працювала до пізньої ночі, а сьогодні  вихідний, думала, що хоч поспить, але ні. Взяла телефон.

-  Алло.

-  Василино,  й досі спиш?

-  Тарасе, це ти?

-  Прокидайся, в мене  є термінова справа. Буду за двадцять хвилин.

-  Обіцяю тобі, щойно  з’явишся на порозі я тебе приб’ю.

-  Бувай.

     Дівчина ненавиділа такі моменти. Коли  зможе виспатися? Певно, не судилося. Ледве змусила  піднятися з ліжка. Залишалося ще декілька хвилин, щоб привести себе у порядок. Глянула у дзеркало. Так, не найкращий вигляд. Під очима синці, очі сонні,  волосся заплутане. Відкрила кран. Вмилася холодною водою. Вже трохи краще. Одяглася у костюм, зробила зачіску. Ніби нормально.                                                                                                      

Пішла на кухню, заварила кави. За декілька хвилин у двері подзвонили. Пішла відчиняти. Відімкнула замок. З того боку двері відчинив Тарас.

-  Не вб’єш?

-  Ні.

-  Обіцяй.

- Гаразд, обіцяю. 

 Дівчина засміялася.

-  Що там такого термінового, що у вихідний день підірвав із ліжка? І що це в тебе в руках? 

Василина лише тепер помітила, що у руках  тримав якусь рослину, хоча більше схоже на дерево.

-  Ось це і є та причина з якої  зараз тут.

-  Йому потрібен особливий догляд!

-  Що?

-  Це апельсинове дерево. Ти ж у нас любиш всякі такі рослини, тому залишаю. Вважай, що це подарунок.

-  Гаразд, неси у кухню. І взагалі не стій у проході. Якщо вже прийшов, то заходь.

-  Дякую.

-  Залиш  на балконі.

-  Знав, що  не відмовиш.

-  Хіба  можу відмовити своєму другові. Василина вважала його другом, але  серце вже давно вирішило інакше, адже закохана у Тараса, але зробила вибір, що не зізнається йому, адже якщо це не взаємно, то залишиться і без коханого чоловіка і дружбу зіпсує. Він мовчав. Це була довга пауза, яку вже хотіла порушити, але Тарас зробив це перший.

-   Лише другові?

-  Тобто? На що  натякаєш? 

Знову замовк на декілька секунд, а потім піднявся зі стільця. Василина встала за ним.

-  Послухай, піклуйся про це дерево. І  хочу щоб  знала, я люблю тебе, хоча ні, навіть не так,  кохаю, вже дуже давно, певно ще з дня нашого знайомства. Вже хотів йти, але дівчина зупинила, смикнувши за руку. Розвернувся так, що  опинилася в  обіймах.

-  Я теж тебе кохаю. Безмежно кохаю. 

Двоє закоханих, які стояли  біля того дерева, яке ще довго чуло їхній шепіт, таємниці і обіцянки. Пара і апельсинове дерево, яке стало свідком  початку нової історії кохання…