Оповідання "Сльози із квітами"

Сльози із квітами

    Кімнату освітлювало ранкове світло. Жінка сиділа за кухонним столом. У руках  чашка кави, але апетиту не було. Це  Ніна. Відпустила сина на війну і дуже хвилювалася. Ввійшла Орися – дружина  сина. Відколи той поїхав,то невістка переїхала до свекрухи.

-  Доброго ранку.

-  Доброго.

-  Ви хоч спали сьогодні? 

Жінка лиш заперечливо похитала головою.

-  Не можу  спати.

-  Хоч поїжте чогось. Думаєте, що Івану було би легше, якби знав, що   і не спите і не їсте.

-  Може ти і права.  Орися заварила і собі кави. Сіла навпроти. Ввімкнули новини. Та чомусь легше не ставало. В обох на душі шкребли коти. Так важко, коли дорога тобі людина їде на війну. Хвилюєшся, молишся, не знаходиш собі місця, але водночас розумієш, що пішов воювати заради Батьківщини й  своїх рідних. Матері, дружини, майбутніх дітей. Виборювати незалежність заради майбутнього.

Жінки стали підтримкою одна для одної, адже поодинці можна і збожеволіти від самотності. Так хотілося, щоб  прийшов живий, сказав, що Україна перемогла. Але минали дні, а надія все згасала.

Надворі йшов дощ. Наче вистукував по вікні ритм їхньої тривоги. Серце розривалося, душа хотіла кричати. Іноді просто взагалі не хотілося жити.

   У двері постукали. Обидві кинулися відчиняти. Думали, що повернувся Іван. У серцях зажевріла малесенька надія, але відчинивши двері,  одразу згасла. На порозі стояв чоловік, якого досі не бачили. Це точно не віщувало нічого доброго.

-  Добрий день. Звісно, якщо можна так назвати. Хто із вас хто?

-  Я дружина. Орися кивнула на Ніну – а це мати.

-  Вся сім’я тут.

-  Мусимо повідомити, що  Іван Нестренко загинув. Нам шкода.

-  Може, це помилка?

-  На жаль - ні. Наскрізне кульове поранення. Прийміть мої співчуття До побачення.

 Чоловік розвернувся і пішов. Лише двері із гуркотом зачинилися. Жінки перезирнулися. Не хотіли у це вірити, але це правда. Обійнялися і обоє заплакали. Найдорожча для них людина. Чоловік, заради якого  жили - загинув у цій війні. Чому завжди так?

  Минув тиждень. Його  похоронили з почестями.

Дві жінки, які сидять навколішки біля  могили і гірко плачуть.

Одна за своїм чоловіком, інша за втраченим єдиним сином.  І їхні сльози, які змішуються із квітами…