Оповідання "Підкинута монета"

Підкинута монета

   Ранок. Для Світлани сьогодні був важливий день. Вона мала здати важливий проєкт.  Від його успішності залежить подальше майбутнє компанії в якій дівчина працювала і звісно посади самої Світлани. Ввійшла в офіс.  Зайшла до кабінету. Ввімкнула комп’ютер. Знайшла потрібну папку із проектом. Спершу здивувалася, адже його там не було. Почала шукати, але  не знайшла.

     Її огорнула справжня паніка. Що робити? Копії у неї не було. Пам’ятала звідти тільки декілька сторінок, новий зробити не встигне. Якщо вона не знайде його, то її звільнять. Світлана любила свою роботу, звільнятися не хотіла. Все. Якщо дізнаються, що вона загубила проєкт від якого залежить майбутнє компанії – їй кінець.

    Хвилини летіли  безжально. Його потрібно негайно знайти. Передивилася всюди. У неї не було навіть друкованого варіанту. Вчора дуже поспішала, тому не встигла роздрукувати, лише зробила копію на флешку, але і її ніде не було. О ні.  Потрібно негайно щось придумати. Вона не може ось так просто підвести всю компанію і директора.                                                                                                                              На порозі її кабінету з ‘явився її колега. Може це він узяв, адже у цій сфері роботи вони були конкурентами, хоча у непоганих стосунках.

-  Щось шукаєте, колего?

-  Звісно. І кому, як не тобі знати,  де мій проект?

-  Який проект?

-  Який я вчора робила

-  Звідки мені знати? Сама загубила, а винуватиш мене. Могла хоч на флешку скопіювати чи що?

-  Я скопіювала, флешки теж немає.

-  То ти думаєш, що це я взяв?

-  Більше немає кому.

-   Тільки ти мав доступ.

-  Та ти збожеволіла.

-   Тоді де він подівся?

-  Може ти взагалі забула його зберегти. І що це таке?

-  Де?   – Він підійшов до столу, нахилився. Коли піднявся то у руках у нього була флешка  Світлани. Вона видихнула із полегшенням. Її врятовано.

-  Обережніше наступного разу із речами.

-  Дякую.   – Вона взяла із його рук флешку і перевірила на комп’ютері її вміст. Проект був. Такий, яким вона залишила його востаннє. Чудово.

-  Ех, Світлано, ти маєш нарешті зрозуміти, що я тобі не ворог.

-  Справді?

-  Ну як монета, яка має дві сторони. Для когось друг, а для когось ні.

-  Можливо ти для мене і не ворог, але і не друг точно. Ти справді, як монета. Тільки підкинута. Ніколи не дізнаєшся, яка сторона випаде. Ворожнечі чи дружби…