Оповідання "Годинник"

Годинник

     Ганна сиділа на дивані і дивилася новини. Бої. Зруйновані будинки. Але що там будівлі, коли на очах руйнується життя. Сльози. Кров.                

  З   кожним днем все більше смертей…                                                                          

 Надворі вечоріло, а жінка чекала дзвінка від чоловіка. Перед війною мали розлучитися, але не встигли. Зараз вважали це недоречним. Вирішили, що зачекають. Яків пішов воювати, а Ганна залишилася терпляче чекати.   Могла давно піти із цього дому, не дзвонити , не хвилюватись, але не могла переступити через себе, тому й поводяться наче зразкова сімейна пара, хоча, якщо не брати до уваги факт про розлучення, то майже так.

    Підтримувала його, бо знала, що зараз , як ніколи цього потребує. Їй було за кого хвилюватися, а він знав, що його чекають. Тишу розірвав телефонний дзвінок. Ганна потягнулася до телефону і взяла слухавку.

-  Привіт. Відчула полегшення. Живий.

-  Як ти?

-  Нічого, важко, але тримаємось. Ти в порядку?

-  Так, тільки хвилююсь.

-  Гаразд, мушу йти.

-  Бережи себе.

-  Як скажеш. Але і ти себе бережи. Зателефоную вже завтра. Бувай.

-  Бувай.

Оце була і вся їхня розмова. Переконалася, що  живий, що  все у порядку, просила берегти себе,  казав, коли подзвонить і на цьому все. Часто питала себе: що тут робити?

    Адже таки майже розлучені, і їй немає  ніякого діла до його життя, але все- таки не чужі люди одне одному, хай там як, а таки двадцять років прожили разом.

   Глянула на столик перед собою. На ньому лежав годинник чоловіка. Взяла його до рук. Досі пам’ятала той день, коли подарувала .   Справді  дуже красивий. Жінка сиділа так ще чотири години тримаючи його у руках, одна річ, а стільки спогадів. Але раптово  зупинився. 23:10. Дивно. 

    Вже доволі пізно, тому вирішила піти спати. Піднялася, але знову задзвонив телефон. Це Яків. Жінка здивувалася ще більше, адже ніколи не дзвонив так часто. Може, щось сталося? Взяла слухавку. Почула незнайомий голос.

-  Ганна Степко?

- Так.

-   Мусимо повідомити. Що ваш чоловік загинув.  Був поранений. Лікарі намагалися  врятувати. Зробили все можливе, але не вдалося. Яків помер об...

-  Об 23:10?

-  Так. Нам дуже шкода…

Чоловік ще щось говорив, але Ганна вже не чула. Повільно опустилася на підлогу. Який збіг. Наручний годинник, який зупинився в момент смерті. По щоках покотилися сльози. Ну що ж- бажання здійснилося. Їх власноруч розлучила смерть. Раз і назавжди…