Оповідання "Мотузка зв'язує дві долі"

Мотузка зв’язує дві долі

   Надворі вечір. Лариса їхала до колеги, щоб забрати потрібні документи, які треба заповнити до завтра. Чоловік їй подобався, але жінка вперто про це мовчала,  хоча зараз  зовсім не до цього. Про документи зовсім забула.                                                                                         

 Їхала без попередження, слухавки чоловік не брав, мала надію, що  вдома і відчинить. Роботи  багато, тому потрібно  хоча б забрати їх швидко, а заповнити встигне за ніч.

    Добре, що він жив у будинку. Хоч не доведеться шукати потрібну квартиру. Адресу знала чудово, тому потрібний дім знайшла швидко. На кухні горіло світло. Отже,  вдома. Жалюзі  закриті, тому побачити  не могла.

   Постукала. Мертва тиша. Спробувала вдруге – нічого. Втретє вже була наполегливішою, думала, що відчинить, але ні. Заснув чи що? Дивно, Орест ніколи не змушував гостей чекати, навіть непроханих. Може, сталося щось? Чи просто кудись вийшов і забув вимкнути світло? Спробувала подзвонити. Теж нічого. Через вікно побачити не могла, але й чекати тут теж не можна. 

    Смикнула за ручку. Відчинено! То весь цей час  стукала об відчинені двері. Клас! Гаразд, це вже неважливо. Але насторожило лише те, що Орест на ніч ніколи не залишав дверей відчиненими. Ввійшла і зачинила за собою двері. Роззулася і пройшла до кухні. Жінка застигла наче нежива.

    Перед нею постала жахлива картина. Чоловік стоїть на стільці, а в руках мотузка, яку вішає на люстру. В той момент забула навіть про документи. Стояв до неї спиною, тому не помітив жінки. Кинулася до нього і він впав зі стільця.

-  Ідіот!

-  Що відбувається?

-  Це  хотіла запитати! Навіщо це робиш?

-  По – перше, що це таке роблю? Хотів зняти люстру і замінити на нову,  думав прикріплю до мотузки, щоб не впала. А по - друге, що ти тут робиш? 

По щоках жінки покотилися сльози.

-  То навіщо людей так лякати якщо  просто збирався замінити люстру!

-  Ти ж не подумала, що  збираюся покінчити із собою?

-  От як раз  так і подумала

-  То чому плачеш?

-  Я б на тебе глянула. Навіть уявлення не маєш, як  злякалася. А як мені потім без тебе жити?!

 Жінка говорила захлинаючись слізьми.

-  І чому би це  не змогла без мене жити?

-  Та бо  кохаю тебе.

 Жінка ридала так, що здавалося чули всі сусіди. Не могла зупинитися. Чоловік ніжно  обійняв.

-  Ну як  могла таке подумати, хіба міг залишити тебе тут саму.

За пів години Лариса заспокоїлася. Хто б міг подумати, що за такий короткий проміжок часу можна змінити ціле життя. А ці двоє змінили його назавжди. Можливо, якби не ця мотузка, то ніколи і не зізналися б одне одному у почуттях. Мотузка, яка зв’язала дві долі…