Оповідання "Коли він був поруч"

Коли він поруч

    Просторий світлий кабінет. Стіл завалений документами. За ним сиділа Зоряна. Готувалася до конференції, яку мала провести.   Хвилювалася.    У неї залишалася година. Наче і  готова, але  вперше таке робила. Взяла потрібні документи, пройшла до зали, де завжди проводилися конференції. Підготувала екран, таблиці, звіти, показники.

    У залі збиралися колеги. Хвилювання зростало. Хотілося відчути хоч трохи підтримки, але здавалося, що всі знайомі люди враз стали чужими. Наче зала  сповнена незнайомцями на яких  мала справити гарне враження. Мусила впоратися із цим, але з кожною хвилиною ставало все важче. Вже навіть не знала чи зможе. Хотілося затримати час, але хвилини летіли безжально. Залишалося вже зовсім мало часу.   У залі зібралися майже всі. Лише одне крісло  пусте. Не було Руслана. Це  не просто чоловік. Зоряна кохала його. Хотілося бачити  там, але перед нею був лише пустий стілець. Вирішили розпочинати без нього, бо колеги взагалі не знали, чи  з’явиться. Його від ранку не було на роботі.

    Зоряна розповідала, присутня у залі, але думками була десь далеко. Так довго готувалася до цього, а зараз хотілося просто зникнути.                                                                                                                                 Але раптом погляд прикипів до скляних дверей зали. Стояв прямо в порозі У чорному костюмі. Одна рука за спиною, інша у кишені піджака.Не могла відірвати від нього очей. Дівчина  зустрілася  поглядом. Бачила в його очах іскри любові, підтримки.  Всміхнувся. Як же любила його усмішку. У цю мить хотілося просто  обійняти. У залі запанувала довга пауза. Зоряна не могла нічого сказати. Взагалі забула, що мала говорити. Уся її увага  прикута до Руслана.

  Чоловік ввійшов, вибачився за  затримку і підійшов до Зоряни. Стояв настільки близько, що  відчувала  його подих. Не оберталася. Нарешті змогла продовжити конференцію. Розуміла, що змогла це зробити лише тоді, коли  опинився поруч. Чоловік і досі стояв позаду.  Навіть уявити не міг, яка Зоряна   вдячна, що  тут з’явився.

     Здавалося, що ці дві години не закінчаться вже ніколи.  Нарешті Зоряна завершила. Видихнула з полегшенням. Їй подякували  і зала швидко спорожніла. Не залишилося нікого, лише  двоє. Зоряна і Руслан.                                                                                             

 Досі не оберталася. Чоловік обійняв її за талію і вручив букет. Тепер  зрозуміла, чому  тримав одну руку за спиною. У ній були квіти. Улюблені рожеві півонії.

-  Знав, що ти зможеш.

-  Дякую за підтримку. Взагалі за те, що прийшов.

-  Не міг же  залишити кохану дівчину без підтримки. Відтепер  буду поруч. З тобою. Назавжди  Обернулася -обійняв. Як же довго  цього чекала. Того дня, коли  будуть разом…