Оповідання "Колискова для самотньої душі"

Колискова для самотньої душі

Діана сиділа на кухні. Збиралася нарешті йти спати, але чомусь серце огорнув невимовний сум і туга. Їй не вистачало підтримки. Присутності поруч коханого чоловіка. Звикла, що все сама, але так іноді хочеться відчути себе захищеною, за міцними чоловічими плечима. Знати, що у тебе є чоловік, який тобі допоможе, на якого можна покластися. Який буде опорою і підтримкою. Так хотілося нарешті бути із чоловіком,  поруч із яким могла бути слабкою.

    Проте чомусь на чоловіків їй не щастило ніколи. Вона завжди у них помилялася і дуже боляче обпікалася. Боялася знову ступити на ті ж граблі. На очах виступали сльози, але вона не мала сил плакати. Піднялася. Вимкнула світло. Пройшла до спальні. Вже хотіла лягти на ліжко, коли у  двері подзвонили. Кого це так пізно принесло?!

   Діана піднялася, відімкнула замок і відчинила двері. Перед нею стояв Ян.

-  Яне? Що ти тут робиш? – Він мовчки ступив за поріг. Зачинив за собою двері і вручив дівчині букет.

-  Дякую. Але поясни мені, що тут відбувається? – Вона повернулася на кухню. Ввімкнула світло. Знайшла вазу і набрала туди води. Поставила всередину букет і повернулася до хлопця. Глянула йому в очі, а він просто ступив крок на зустріч і обійняв її. Просто мовчки. Без слів. Як же їй не вистачало цих простих, звичайних, буденних обіймів. Тим більше, що це був хлопець, який їй подобався.

-  Не проганяй мене. Прошу, дозволь мені залишитись.

-  Гаразд, проходь. – Він зайшов до кухню, а дівчина сіла на диван. Він сів навпроти, але вже за декілька хвилин поклав свою голову Діані на коліна. Що взагалі відбувалося? Вона занурила свою руку у його волосся.

-  Знаєш, а з тобою так спокійно. Ти наче бальзам на зболілу душу. Я так втомився від цих інтриг, ігор. Хочеться простого, звичайного щастя із коханою жінкою. Скажи мені, чому життя таке несправедливе до нас.  – Діана не могла сказати ні слова. Відколи це Яна потягнуло на філософські роздуми. Що взагалі коїться? Не наважувалася знову про це питати. Просто мовчки слухала.

-  А ти така чарівна. Хоч портрети малюй. Дивно, що чоловіки не помічають такої краси. Я би все віддав, щоб ти була моєю.

-  То зроби своєю. Що тобі заважає? – Сама не очікувала від себе такої сміливості. Слова наче хтось із язика зірвав, але вона одразу пошкодувала про сказане. Мала надію, що завтра він вже нічого не пам’ятатиме.

-  А ти не проти?

-  Ні.  Її рука все ще куйовдила його волосся. Дивно це виглядало. Дівчина на колінах у якої лежить хлопець і наче маленька дитина розповідає їй про те, яка вона безмежно  красива. Так давно хотілося з кимось поговорити і тут з’являється він. Здавалося, що Ян читає її думки, а можливо таки недарма їй сподобався цей хлопець. Може, вперше  не помилиться у своєму виборі, адже  повністю змінить її життя.

-  Знаєш, а для мене ти, як гарна пісня. Колискова для моєї самотньої душі…