Оповідання "Лілії"

Лілії

   Магдалена лежала у ліжку і ніяк не могла заснути. Вона дуже важко хворіла і останнім часом дуже погано спала. Поруч сиділа подруга. Від початку хвороби дівчини Олеся була поряд із нею. Лікарі заборонили їй нервуватися, бо це може мати погані наслідки, тому подруга завжди намагалася її розсмішити.

-  Дякую тобі.

-  За що?

-  За те що ти поруч.

-  Ну не могла я залишити тебе саму хворіти. – Дівчата розсміялися. Магдалена сміялася навіть крізь біль. Подруга завжди  вміла її розсмішити і це допомагало.

-  Ти збираєшся сьогодні спати?

-  Не знаю. Не можу заснути. І взагалі ти не бачила Богдана?

-  Звідки я знаю де він. І взагалі тобі корисніше таки поспати, хоч спробуй.

-  Я спробую, але якщо скажеш мені де Богдан.

-  Що це за шантаж? Хлопець твій, а де він маю знати я? Гаразд я подзвоню запитаю, а ти краще спи.

-  Ну гаразд.

Минуло пів години, коли Магдалена нарешті заснула. Олеся піднялася зі стільця, хотіла зателефонувати Богдану, але він саме ввірвався у кімнату. Олеся вивела його, щоб він не розбудив дівчину. Хлопець був п’яний і це дивувало її найбільше. Дивувалася, що ж Магда у ньому зайшла? Вона спробувала у нього щось випитати, але той молов якусь дурню.

-  Слухай, що ти причепилася до мене. Пусти мене краще до Магди, мені треба сказати їй дещо важливе.

-  Не пущу, вона спить. Кажи тут, що хотів, я їй вранці передам. Ну тоді скажеш їй, що нам потрібно розійтися. Я покохав іншу.  – Олеся дивилася на нього широко розплющеними очима.

-  Ти не можеш із нею так вчинити.

-  Я вже вчинив.

Олеся намагалася ще щось розпитати, але той вперто мовчав. Вони кудись пішли, а Магдалена так і сиділа у кімнаті наче нежива. Вона чула все. До єдиного слова. Не могла в це повірити, але розуміла. Що це правда. Заболіло серце, але здавалося, що болить набагато глибше. Десь у душі. По щоках покотилися сльози. Зрада близької людини.   Як він міг? Але хіба вона могла його у чомусь звинувачувати? Біль пронизував до кісток. Хотіла покликати подругу, але не змогла. Не було сил. Вона обережно опустилася головою на подушку. І заплющила очі.

    Зранку Олеся зайшла у кімнату до дівчини.

-  Магдалено, слухай, ти снідати будеш? І взагалі, як спалося?             У відповідь було лише мовчання. Рука дівчини безсило звисала з ліжка. Олеся підійшла ближче і затулила рукою рота. Дівчина була мертва…                                                                                              Вона покликала решту членів родини. Це було так боляче бачити на ліжку свою мертву подругу, у якої попереду було ще ціле життя. Не хотілося у це вірити, але якби вона тоді знала, то ніколи не залишила б її саму.

   За тиждень дівчина прийшла на похорон. Це було так боляче. Очі були мокрі від сліз, а у руках були улюблені квіти Магдалени. Білі лілії…