Оповідання "Незабудка"

Незабудка

   На дворі яскраво світило сонце. Сьогодні був чудовий день. Андрій планував зізнатися у кохані дівчині. Давно вже був у неї закоханий, щодня спостерігав за нею. Вона була такою вродливою. А ще у неї було добре серце. Він це помітив, адже вже три роки були колегами.

   В обідню перерву він вийшов у квітковий магазин. Купив величезний букет ромашок. Це були її улюблені квіти. З хвилюванням хлопець піднявся до неї у кабінет. Андрій просунув голову між двері.

-  Можна?

-  Так. Звісно.

-  Ви у справі?

-  Ага.

-  Щось по роботі?

-  Швидше особисте.  – Він увійшов. Я знаю, що можливо відволікаю тебе, що зараз невдалий час, але я не можу більше мовчати. Я кохаю тебе. – Дівчина вперше за весь час їхньої розмови глянула на нього.

-  Але у мене вже  коханий хлопець.

-  Обручки на пальці немає. А я готовий надіти тобі її на палець хоч сьогодні.

-  Так, але це нічого не змінює, я кохай його. – Букет випав із рук хлопця.

-  Забудь мене.

-  Ні.

-  Ти мусиш. Я не хочу давати тобі марних надій. Забудь мене.

-  Не забуду, бо серце не зможе. Чому ти зі мною така жорстока?

-  Тобі краще знайти іншу дівчину.

-  Але я кохаю тебе.

-  Вибач мені, я не хочу розбивати тобі серце, але вже нічого не змінити. Вона піднялася і вийшла з кабінету. Двері зачинилися, а від неї і слід похолов. Андрій залишився сам.

-  Ох, Анно. Кажеш забути, але я не здатен цього зробити. Ти заполонила мій розум, мої думки, серце і навіть сни. Як мені тепер без тебе? Чому ти зі мною так вчинила? Повернись, прошу. Я зроблю тебе щасливою. Подарую тобі ту любов, на яку ти заслуговуєш. На руках носитиму, світ кину тобі до ніг. Чому ти обрала його? Я не знаю хто він, але це точно найщасливіша людина на землі. Він повний дурень, якщо ще не одягнув тобі обручку на палець. Анно, чому життя таке не справедливе? Чому ти до мене така байдужа? Навіть шансу мені надала. Невже ти справді його так кохаєш? – Хоч дівчини і не було у кабінеті, але він продовжував говорити. Хотілося кричати, вити, бити кулаками об стіну, рознести тут усе. Але це її вибір. Якщо вона з ним щаслива, він не стане руйнувати її щастя. Тільки заради Анни. Якби вона не кохала його, чи дала Андрієві хоч якусь надію, то боровся би до останнього, але Анна ясно дала зрозуміти, що закохана в іншого. Нехай. Головне, що була щаслива, а з ким їй це щастя будувати це вже її вибір.

-  Знай Анно, я завжди поряд, хай там що, а ти завжди можеш на мене покластися. Нехай ти не чуєш цього, але це вже немає абсолютно ніякого значення. Я кохатиму тебе завжди. І я чекатиму навіть тоді, коли надії вже не буде. Лиш одне твоє слово. Анно. Я кохаю тебе і для мене ти завжди будеш моєю маленькою, красивою із добрим серцем Незабудкою…