Оповідання "Я пам'ятаю"

Я пам’ятаю

Просторий ресторан. Навколо багато свічок. Підлога встелена пелюстками троянд. За столом сиділа закохана пара. Карина сиділа навпроти коханого хлопця. Мирослав сидів і тримав дівчина за руку ніжно погладжуючи її великим пальцем.

-   Ну і чому ми тут?

-  Як це чому? Хіба я не можу повести свою дівчину у ресторан на вечерю?

-  Ну так, звісно.

-  Ти якась мовчазна.

-  Я просто не в гуморі.

-  Ну сподіваюся, що я зможу підняти тобі настрій.

-  Ну спробуй це зробити, але гляди, щоб потім він у тебе не був зіпсований.

-  А мені здається, що таки вдасться тебе розвеселити. – Дівчина сумно усміхнулася. Мирослав піднявся, розправив піджак, дістав маленьку шкатулочку і опустився на одне коліно.

-   Люба Каринко, я тебе кохаю і хочу провести з тобою решту свого життя. Ти станеш моєю дружиною? – Карина мовчки на нього дивилася. Не могла вимовити ні слова. Що було казати? Вона опустила голову і за мить знову глянула йому в очі.

-   Ні.

-  Ні? Це відмова?

-  Саме так.

-  Кариночко, сонечко, що з тобою? Ти без настрою? Щось сталося? Тобі потрібен час на роздуми?

-  Ні. Мені не потрібен час. Я тобі відмовила і це моє остаточне рішення. Я не хочу бути твоєю дружиною, пов’язувати із тобою своє життя. Просто не хочу.

-  Але чому? Я думав у нас все добре, що ти кохаєш мене.

-  Кохала.

-  Слухай, поясни нормально. Що  сталося?

-  Я просто не можу будувати із тобою сімейне життя, доки я не забуду того, як ти змусив мене страждати. Але зрозумій, я не здатна цього забути. Я пам‘ятаю абсолютно все у найменших деталях. Я ніколи не забуду, як ти доводив мене до такого стану, що я мусила через тебе принижуватись. Ледь  не на колінах повзала. Як мене ображали і ти мовчки спостерігав. Як ти ігнорував мене, змушував думати, що я нікому не потрібна. Як давав марні надії. Як змусив мене зізнатися першій, а тоді відштовхнув від себе. Як доводив мене до того, що я через тебе билася із дівчатами. Тоді я відмовилася від всіх чоловіків, які були ладні кинути світ мені до ніг, заради тебе, а ти навпаки. Тоді ти відмовився від мене заради дівчат. Знаєш, лише зараз я зрозуміла, що варта кращого. Я добилася того, щоб ти обрав мене, але ти мусиш пам’ятати про те, що я не вибір, я – пріоритет. Ця відмова – бумеранг тобі за всі мої страждання і за кожну пролиту сльозу. Хоча навіть цього буде мало. Навіть не думай зараз вибачатися, бо тобі життя не вистачить, щоб це зробити. Тепер ти відчуєш себе на моєму місці, зрозумієш як це, коли тобі роблять боляче, ображають, знищують твої почуття та серце. Спалюють вщент. Я страждала дуже довго, але більше не хочу. З мене досить. На цьому крапка.  – Дівчина піднялася і пройшла до дверей. Вже на порозі повернулася і сказала.

-   Я відмовила, бо ніколи цього не забуду. Я буду пам’ятати завжди…