Оповідання "Любовний лист"

Любовний лист

       Віра сиділа за столом. Перед нею лежав аркуш паперу і ручка, яку вона ніяк не наважувалася взяти. Хотіла написати листа коханому, але не звичайного. Любовного. Знала, що ніколи не наважиться його надіслати. Просто викладала всі думки, почуття на папір і ставало легше.

   Взяла ручку. Торкнулася паперу і слова полилися наче рікою.

“Любий Романе!

Я знаю, що можливо ти ніколи не прочитаєш цього листа, але я все одно пишу його тобі. Давно хотіла тобі сказати, що я кохаю тебе. Доволі давно і дуже сильно. Я завжди з тобою хай там що.                                  Мені дуже важко знати, що ти так далеко, не поруч зі мною. Хочу бути у твоїх обіймах, тонути у твоїх блакитних очах. Не хочеться відпускати тебе від себе ні на мить. Відчувати твої міцні руки і знати, що я у найбезпечнішому місці. Поруч з тобою. Що ти ніколи не покинеш, не даси нікому образити.

Але зараз, своїми вчинками, ти розриваєш моє серце на шматки. Змушуєш мене відчувати себе непотрібною і покинутою. Не даєш мені заснути вночі. Я так сумую.

Хочу бути з тобою, але ти мене відштовхуєш. Чому? Скажи мені? Невже я для тебе нічого не значу? Може я взагалі для тебе ніхто. Просто стороння людина. Взагалі іноді здається, що ти до мене байдужий, що не кохаєш. Або навіть не здається і це справді так. Колись мені сказали, що ми страждаємо не від людських вчинків, а від своїх очікувань. Можливо я просто забагато від тебе чекала. Зараз мені так боляче.  Щоразу друзки розбитого серця розлітаються на ще мілкіші шматочки. Серце болить. Душа терпне. Просто розривається від болю. Навіщо ти даєш мені марні надії? Для чого? Не добивай, прошу. Не залишай порізів на моєму серці. Ти обіцяв, що не зробиш мені боляче, що залікуєш рани, подаруєш турботу і своє кохання.

Я так кохаю тебе. Знай, безмежно кохаю. ”

   Вона закінчила, поставила ручку, згорнула аркуш і розплакалася. Це були слова, які вона писала від серця. Розповіла про все нічого не приховуючи. Але Віра чудово знала, що це були саме ті слова, які вже нікому і ніколи не будуть сказані…