оповідання "Іскра надії"

Іскра надії

    Сонце зійшло. Робочий день розпочався вже годину тому. Марта йшла не поспішаючи, хоча вже запізнювалася. Сьогодні  хотіла звільнитися, тому вперше за всі роки дозволила собі запізнитися.

    Не могла більше там працювати. Була правою рукою директора і так незворотньо, по – дитячому закохалася. Він  неодружений, але на взаємність вже давно перестала сподіватися. Не могла дивитися щодня і розуміти, що ніколи не зможе бути разом із ним.

    Ввійшла в офіс. Піднялася на четвертий поверх. Зайшла у свій кабінет, сіла за стіл. Взяла аркуш паперу і ручку -  писала заяву на звільнення за власним бажанням. Хоч на очі наверталися сльози та себе стримувала. Поставила дату, підписалася. Встала і пішла у кабінет до директора. Постукала.

-  Заходьте.

-  Добрий ранок.

-  Марто Андріївно. Щось хотіли?

-  Так.

-  Тільки швидко, бо за десять хвилин маю бути на конференції.

-  Не хвилюйтесь,  не займу багато вашого часу. Тільки підпишіть це і я піду.

-  Що це?

-  Заява за власним бажанням.

 Давид Ярославович здивовано дивився на неї. Вже хотів щось сказати, але дівчина просто розвернулася і пішла збирати речі.

Мовчки з кам’яним лицем почала розбирати папки, документи, особисті речі. Підняла голову. Побачила у дверях директора.  Стояв схрестивши руки на грудях і спостерігав за дівчиною.

-  Марто Андріївно,  добре подумали?

-  Аж занадто добре.

-  Але на кого залишите свої колег? Як же вони без вас?

-  Працювали якось до мене, будуть працювати і після.

-  Ваші колеги можливо так, але Марто, як же я? На кого  залишиш мене? Не роби цього, прошу. Підійшов і взяв її руки у свої, змусивши поглянути на нього.

-  Ви поспішаєте на конференцію.

-  Та навіщо мені та конференція, якщо зараз  можу втрати тебе. – Здавалося, що в його очах була та взаємність на яку вона так довго сподівалася. А можливо ,просто бачила те, що хотіла бачити.

-  Не залишай мене.

Дивилася в його очі, а в серці загорілася іскра надії.

-  Але чому?

-  Марто, ціную не лише, як чудового працівника, а як людину. Дуже дорогу для мене . Заміни тобі не знайти. Ти така одна, я кохаю  і хочу, щоб ти була зі мною.  Згодна?

     Мовчала, не знала, що сказати, так довго цього чекала.

-   Прошу, не забирай у мене цю іскру надії.

 Дивився на неї благальним поглядом, який  сповнений відчаю. Здавалося, що  можливо, і ніколи б не сказав цього, якби  не вирішила звільнитися.

-  То що скажеш?

-   Згодна…