Оповідання "Маска"

Маска

   Надворі вечоріло. Робочий день давно закінчився, але в одному із кабінетів і досі горіло світло. Стіл був завалений документами, а за ним сиділа Аліна. Дівчина працювала з ранку до пізньої ночі, а іноді навіть могла не спати декілька ночей. Любила свою роботу і занурена у неї з головою. Хоча насправді просто намагалася відволіктися від думок, які завдавали болю. Хотіла оговтатися від зради коханого, яка так сильно її змінила. З милої, доброї, хорошої дівчинки  стала холодною, безжальною і жорстокою. Закрила своє серце.

   Не планувала сьогодні повертатися додому. Та й навіщо? Все одно  там ніхто не чекає. А сидіти у пустій квартирі, де тиша така нестерпна не хотіла. Та й роботи залишилося ще дуже багато. Повз  кабінет проходив директор. На диво пізно сьогодні йде додому. Підняла погляд, адже  зупинився у дверях  кабінету.

-  Знову допізна?

-  Так.

-  Чому не поспішаєте додому?

-  Мене там просто ніхто не чекає.

-  Послухайте, облиште цю роботу. Не можна так багато працювати. Взагалі щось їли сьогодні?

-  Дякую, що хвилюєтесь, але  думаю, вас це не стосується. Підійшов ближче, і відсунув від неї папки  з документами.

-  Збирайтесь.

-  Куди?

-  Повезу  на  вечерю, адже якщо  не будете їсти, то не матиме сил працювати, а втрачати такого  цінного працівника  не маю наміру.

-  Павле Антоновичу,  запевняю , це зайве.

-  По – перше, робочий день закінчився, тому можна без офіціозу,а по – друге, відмов не приймаю.

-  А я не приймаю запрошень, тому їду краще додому.

-  Але…

-  Жодних але. –  Роздратовано піднялася з – за столу і гупнула по ньому.

-  Чому ти така?

-  Яка?

-  Така холодна і жорстока, але  знаю, що ти не така, десь всередині  маленька, хороша, мила дівчина, всередині якої все розривається від болю, але вдало приховує це під маскою радості і холоднокровності. Дівчина,яку просто колись дуже глибоко поранили. Хіба  помиляюся?

-  Ні.

-  Дозволь хоч допоможу з роботою.

-  Сама.

-  А мені здається, що жінкам із синдромом “Я все сама” теж потрібний сильний чоловік.

-  Помиляєшся.

-  А мені здається, що помиляєшся ти, адже  чудово знаю, як це бути покинутим і зрадженим. Одразу зрозумів, що з тобою, адже зовсім недавно теж був з головою у роботі, доки тут не з’явилася . Підходив все ближче, а вона стояла і лише дивилася. Розуміла, що у всьому має рацію. Просто обійняв , спершу Аліна пручалася, але згодом припинила. Просто безсило розплакалася у  міцних обіймах. Ніжно проводив рукою по  волоссю, наче маленькій дитині. Павло поцілував  у маківку.

-  Будь моєю. Обіцяю, що ніколи не зроблю  боляче. Я не він. Чуєш? Нікому не дозволю тебе образити. Не подумай,  не тисну на тебе, просто дай  шанс. Дозволь підібрати ключ до твого серця, яке  замкнула від усіх. Залікую всі рани, але зніми цю маску, не ховайся від мене. Дозволиш мені це зробити?

 Вона досі  в  обіймах. Не знала, що казати. В його голосі чулися нотки болю. Може таки довіритися ? Адже обоє поранені, зраджені і ,можливо, таки зможуть залікувати рани одне одного…