Оповідання "Светр"

Светр

    Дівчина стояла над обрієм. На самому краю прірви. Стрибне чи ні? Штовхнуть чи втримають? Туман вкривав річку. Її не  видно. Певно ,довго доведеться падати. Кіра знала, що або  сама стрибне або її штовхнуть. Вибір  невеликий і обидва неправильні. Колись їй казали, що якщо перед тобою є варіанти і ти вважаєш, що неправильні, то обов’язково має бути ще один. Але його нема.

     Чудово знала, що коли – небудь опиниться над цією прірвою. Не боялася смерті, а вперто дивилася їй в очі. Адже є речі страшніші за смерть – коли у тебе крадуть життя.   Дівчина не хотіла навіть озиратися. Глянула у небо. Піднялася навшпиньки. Нахилилася. Вітер розвівав волосся- назустріч заплющила очі. Мимоволі по щоці скотилася сльоза. Певно, вже остання. Можливо, саме зараз припиняться всі страждання. Нарешті стане вільною. Її душа ширятиме поміж горами, вільна від кайданів минулого. Адже іноді деякі спогади гірші за тортури. Приємні з часом перетворюються на гіркі, ті, які  приємно колись згадувати, зараз нестерпно. Нарешті позбудеться цієї важкості і навіть провини. Зникнуть всі  проблеми і той відчай. Безмежна туга і сум. Вже за мить  знову буде разом зі своїм чоловіком. Вже ніщо не зможе зупинити. Сьогодні  це зробить.  Здолає цю межу між двома світами. Мертвих і живих. І тоді всім стражданням прийде кінець.

Віддалася цьому вітряному потоку. Відірвалася від землі і стрибнула…

       Розплющила очі : на підлозі із забитим попереком.  Впала з ліжка. Чоло  вкрите холодним потом. На щоках сльози. Кіра вся тремтіла, а серце здавалося ось – ось вистрибне із грудей. Дівчина піднялася і відшукала светр. Належав її загиблому на війні чоловіку.    

    Минуло три місяці, а річ і досі зберігала його аромат. Спогади, які назавжди залишаться у пам’яті. Люди, які залишилися тільки на фото.  Торкнулася щокою ніжну тканину. Це завжди заспокоювало.

    Досі пам’ятала той день, коли  принесли звістку про його смерть. Тоді справді хотілося покінчити із життям. Залишився тільки цей светр, який завжди  разом із нею. Як пам’ять і єдиний спогад. Жила тільки заради чоловіка, адже  завжди говорив, що Кіра повинна жити далі. І  житиме. Заради нього…