Оповідання "Подарунок"

Подарунок

   Ілона поверталася з роботи додому. Ще досить світло як на вечір. Завжди після роботи голова  забита думками про  чоловіка. Кохала його, але він про це не знав. Йому було байдуже, а можливо, тільки вдавав цю байдужість. Намагалася змиритися з цією думкою, але серцю хотілося вірити в протилежне.

     На розі вулиці її зупинив кур’єр. Який вручив букет квітів і майже одразу зник. Красивий букет червоних троянд. Не отримавши пояснень від кур’єра - заглянула всередину. Там  записка.

“Ресторан у центрі міста, сьогодні о п’ятій.”

 Ілона  здивована. Думала, що помилився і букет вручили не тій дівчині, але внизу підписано, що  для неї. Вирішила піти туди, щоб потім не шкодувати, що не зробила цього.

     До п’ятої залишалося двадцять хвилин. За цей час встигне дійти. Йшла доволі швидко і з кожним кроком всередині наростало хвилювання. Що це і навіщо? Вперто відмовлялася вірити, що все це насправді, але ж це дійсно так. Загадковість, що тягнула за собою. Зараз всередині боролися страх і цікавість. Можливо, краще не йти?

    Хвилини спливали...  Стояла під дверима ресторану і не наважувалася увійти. Та все ж цікавість взяла гору над страхом. Потягнулася до ручки дверей і опустила  донизу. Двері з легкістю піддалися. Ілона переступила поріг і опинилася всередині. Масивні двері зачинилися, а в ресторані не було нікогісінько. Жодної живої душі. Навіть персоналу. Дівчина здивувалася ще більше.

   Зал освічувало ледь помітне, тьмяне світло. Підійшла до барної стійки. На поверхні помітила ще одну записку.

“На другий поверх.”

 Отже, на другий. Добре.  Залишила пальто на вішаку і пройшла до сходів. Вкриті рожевою атласною доріжкою, яка встелена  пелюстками троянд. Тут мало б бути темно, адже світла тут не було, але з боків сходинок стояли свічки.

     Серцебиття пришвидшувалося. Дихання ставало все більш уривчастим.  Ступила  крок і… на мить завагалася, але все ж пройшла далі. Сходинка, наступна, ще одна.  Коли піднялася -досить багато дверей і в які увійти  не знала. За декілька секунд зрозуміла, що всі замкнені і відчинені лише одні. Рука завмерла на ручці дверей, не наважуючись її опустити. Боялася. Чого? Певно розчарування. Глибоко вдихнула і нарешті ступила крок.

    Ручка повільно піддалася.  Увійшла. Підлогу встеляла така ж рожева доріжка, вкрита пелюстками троянд. На столах стояли свічки і лише один  накритий. Двері ззаду зачинилися. Вистрілили хлопавки. Дівчина скрикнула. На неї сипалися кольорові, червоні сердечка із паперу. Відійшовши від шоку , побачила навпроти чоловіка, який стояв  спиною.  Підійшла ближче і  торкнулася плеча.  Повернувся. Ілона зрозуміла, це  не просто чоловік. Це Гліб, саме той, в якого закохана -завмерла. Здавалося, що на декілька хвилин взагалі забула як дихати. Лише розширені  блакитні очі в які дивилися його карі.

-  Ілоночко,  чекав на тебе. Прошу, сядь.  Відсунув  стілець і вона все ще здивована сіла. Налив  води.

-  Що  тут робиш?

-  Послухай,  давно хотів сказати, що  кохаю.  Можливо, це дивно. Знаємо одне одного досить короткий проміжок , але відчуваю, що кохаю і нічого не можу із цим зробити. Моє серце завмирає, коли  бачу тебе,  хочу бути з тобою і ніхто інший не потрібний.

  В очах виступили сльози. Сумніви щодо  байдужості розвіялися… Але все це сталося так раптово, що  й досі не могла повірити в те, що це нарешті сталося.

-  Скажи,  згодна стати моєю дівчиною?

-  Але…

-  Так розумію, не хочеш, то можеш одразу  дружиною?

   Лише всміхнулася, не спроможна видавити із себе жодного слова - просто кивнула голово. Очі сяяли. Вперше за довгий проміжок часу. Нарешті.

-  До речі, в мене дещо є. Підвівся і дістав шкатулку. Гліб  відкрив -і дівчина побачила намисто. Красиве, навіть дуже.

-  Дозволиш? – знову кивнула. Відгорнув  волосся і  відчула на шиї холодний дотик.

-  Як  подарунок?

-  Найкращий  вже зробив.  Й уявити не можеш, як довго  чекала на ці слова.

-Піднялася, повернулася до нього обличчям і всміхнулася. Усмішка, що зводила  з розуму, ці очі.  Відгорнув пасмо волосся і ніжно торкнувся вуст. Навкруг так тихо, що чули власне серцебиття.                                          

День на який чекали обоє. Мрія, яка стала реальністю. І найкращий подарунок…