Оповідання "Кущ троянд"

Кущ троянд

    Ельвіра – дівчина, яку завжди вабило все таємне.  Любила загадки і в неї їх чимало. Одна з найбільших - таємний сад, про який знала тільки вона. В її дворі були двері вмуровані у стіну і ретельно прикриті лозою. Ключ від цих дверей  завжди висів на її шиї. Гості, які приходили ніколи навіть не здогадувалися, що за тією стіною щось є.

    Сад був просто чудовий. Троянди, півонії, лілії… Багато найрізноманітніших квітів, а зараз навіть підсніжники. Перші весняні квіти. Символ надії, що проростає з- під снігу. Росте незважаючи ні на що. Це так красиво.

   Доглядала за своїм садом. Саме в нього вливала всю свою любов. Любила сидіти на гілках дерев, занурившись у власні думки. Лише тут була сама собою. Тут  не ховалася за маскою радості, коли в очах бриніли сльози. Могла навіть кричати від болю, все одно ніхто не почує. Тут можна не мовчати, коли душа прагне говорити.

      Завжди ховала емоції від сторонніх. Ніколи не могла розкритися перед іншими людьми. Колись відкрилася, вилила свою душу, а її просто підло зрадили. Не хотілося згадувати  це. У цьому саду  була далеко у своїх мріях. Іноді  навіть розмовляла з ними. Хтось міг би подумати, що  божевільна, але знала, що чим більше говориш квітам хороше, тим красивіше  квітнуть. Лише їм  могла розповісти те, що  в неї на душі. Найпотаємніші думки, які вже ніколи і нікому не будуть сказані.

    Квіти для неї  друзі, які ніколи не зрадять.

   У саду  трохи сухого торішнього листя, яке дівчина мала прибрати, але все відкладала на потім.сСтояло під старим деревом. На роботі потрібно було здати звіт, тому ніяк не могла знайти час.

    Одного дня поверталася додому і побачила чорний густий дим. Подумала, що це у сусідів, але лише підійшовши до будинку зрозуміла, що горить сад. Кинулася до дверей. Ключа на шиї не було. Де  загубила, не знала, але згадала, що начебто залишала на тумбочці біля ліжка. І справді  там.

    Кинулася до дверей . Не відчинялися. Замок заклинило. Здавалося ще трохи і  буде перелазити через стіну.  Ламалася так хвилин десять. Нарешті відчинилися. Елеонора ввійшла і по щоках одразу покотилися сльози.  Втратила те, що  їй дуже дороге.  Згоріло все. Не залишилося нічого. Вперше  пошкодувала, що не прибрала те листя, ще й під сухим деревом. У всьому  винна сама. Що тепер робити?

     Знала, що вибір був і  зробила. Відновить свій сад і в цьому не має жодних сумнівів. Більше такої помилки  не зробить. Дівчина роззирнулася і побачила молодий кущ . Чудово пам’ятала ці троянди. Посадила їх зовсім недавно.

    Цей кущ став для неї символом того, що ще не все втрачено.  Висадить новий сад і  знову зазеленіє. Залишиться цей кущ, який  нагадуватиме  вчасно прибирати листя.  Ще раз глянула на нього і всміхнулася крізь сльози. Лише один кущ троянд, але з нього розпочнеться історія нового саду…