Оповідання "Видана таємниця"

Видана таємниця

   Сонце повільно ховалося за горизонтом. Сюзанна сиділа у ресторані. Весела компанія святкувала день народження її подруги Анжеліки. Вся увага друзів  прикута до іменинниці. Але Сюзанна дивилася на зовсім іншу людину. На хлопця в якого  закохана два роки. Це  друг Анжеліки, але із Сюзанною познайомилися на дні народженні два роки тому. Ще тоді хлопець сподобався дівчині. Вже й не думала, що доля колись зведе їх разом, але ось  знову сиділи у тому ж ресторані, що і два роки тому.

     Іменинниця помітила, що її подруга доволі чи то збентежено, чи замріяно поглядає на Левка і попросила  вийти на вулицю, щоб поговорити. На дворі дощило, але розмову  таки почали.

-  Скажи, що відбувається?

-  Тобто?

-  Між тобою і Левом.

-  А що відбувається? Нічого.

-  Не бреши мені зараз,  занадто добре бачу те, з якою ніжністю  на нього дивишся і яким закоханим поглядом. Тому не викручуйся і просто скажи все так як є.

Сюзанна почервоніла від її слів. Ніколи навіть не думала, що з боку все це  так помітно. Що  казати? Збрехати чи розповісти правду? Все ж це її найкраща подруга, тому вирішила не приховувати.

-  Ну гаразд, ти права і я в нього закохана. Вже два роки.

-  Так і знала.

-  І що далі?

-  Що далі? Ще можеш таке питати? Треба розповісти про це всім і негайно.

-  Жарт не смішний.

-  Слухай, мені не до жартів. Серйозно кажу. Треба розповісти про це всім і зараз же.

Анжеліка кинулася назад до ресторану. Сюзанна побігла за нею. Не вірила, що  ось так про це всім розповість. Анжеліка стала ногами на стілець. Постукала по бокалу і в залі запанувала тиша.

-  Дорогі друзі, маю для вас шокуючу новину…

-  Анжеліко, ні, не роби цього. Дівчина не звертала на неї уваги і продовжила собі далі.

-  Наша Сюзанна…

-  Анжеліко, якщо зараз  це зробиш, то вважай втратиш подругу назавжди. Сюзанна говорила це на повному серйозі. Рука вже повільно тяглася до пальта, яке висіло поруч на вішалці. Зараз не жартувала. Всередині здіймалося хвилювання.                                                          

Анжеліка застигла прямо на стільці вагаючись. Думала, що подруга певно жартує, тому все ж таки продовжила далі.

-  …. Вона закохана в Лева. Вмить вся увага із іменинниці перейшла на Сюзанну. Щоки палали від сорому. Її таємниця, яку  зберігала два роки  видана. Навіть забула про пальто і просто втекла із ресторану. Єдине, що  запам’ятала це погляд Левка. В  ньому збентеженість, недовіра, а можливо, й насміх.

На дворі вже давно стемніло. Йшов дощ. Здавалося щохвилини  посилювався, а пальто так і залишилося висіти на гачку вішалки у ресторані. Вперше  пошкодувала, що розказала таємницю своїй подрузі. Думала, не посміє ось так все розказати, а  змогла. Зрадила. Видала таємницю.

     Куди йти дівчина не знала. Вже вся  мокра до нитки. Знала, що якщо ще трохи так постоїть, то застудиться. Це ж не літо, а лише перші березневі дні.

   Хоча водночас  вже  байдуже. Любила дощ. Ніхто не помітить чи це сльози на твоєму обличчі чи краплі дощу. Так само як і  у темряві. Ніхто не помітить того, що  плачеш. А зараз сльози просто градом котилися по  щоках. Холодний дощ, який вистукував ритм тривожності на тілі, змусив  спуститися з небес на землю.

     Раптом відчула чиюсь руку на своєму плечі. Різко обернулася. Це  Левко, який теж  мокрий до останньої нитки.

-  Чого тобі? Прийшов познущатися?

-  Чому одразу познущатися? Невже  про мене так думаєш?

-  А за чим тоді ще?

-  Скажи мені чи правда те, що сказала Анжеліка?

Дівчина з відчаєм поглянула в  очі. Сенсу брехати не було.

-  Так  правда. І що з того?

-  Чому ж  раніше не сказала?

-  А який в цьому був сенс? Щоб це змінило?

-  Багато чого. Зняв із себе піджак і накинув їй на плечі. Можливо, це не дуже допомогло, але вже хоча б щось.

-  Дай мені піти.

-  Ні, більше нікуди не відпущу. Знаю, що можливо,  неправильно зробила, розказавши всім  таємницю, але тоді б не дізналася, що відчуваю  –  взяв її обличчя в свої долоні –  кохаю тебе. Безмежно . Витер сльози, які так і лилися з її очей.  І більше ніколи не дозволю засмучуватись і плакати. І взагалі  станеш моєю дівчиною?

-  Так. Сюзанна усміхнулася.

-  Зроблю тебе щасливою. Обіцяю. Накрив її вуста своїми. Навколо йшов дощ, але їм вже всеодно. Це  перший цілунок закоханої пари. Під дощем…