Оповідання "Відпустка"

Відпустка

   Робочий день підходив до завершення. Втомлена, але задоволена Елеонора збиралася додому. Завтра  розпочиналася відпустка - їхала до моря. Хворіла на гайморит, тому це  рекомендація лікаря. Можливо, якби не це, то ніколи і не брала б цієї відпуски. Ні чоловіка, ні дітей, а лише самотність, яка панувала у будинку -  просто вбивала. Всю себе віддавала улюбленій роботі, а відпустку брала вкрай рідко і це  саме один із таких випадків.

     Повернувшись додому, втомлено почала складати у валізу заздалегідь підготовлені речі. Дивно вперше за стільки років їхати на відпочинок. Знала, що тільки  одужає, одразу повернеться до роботи.

     У неї було все: великий будинок, машина, улюблена робота, гроші, але не вистачало турботи, підтримки, кохання і дитячого сміху. Дуже часто думала про це, але не зустріла ще такого чоловіка, який припав би  до душі. Навіть не намагалася побудувати стосунки, адже знала, що це безглуздо. Ніколи навіть не зациклювалася на цьому. Елеонора  дуже вродлива і багато чоловіків залицялось , але дівчині хотілося, щоб полюбили її, а не  гроші.

     Вирішила не думати про погане, а просто піти спати, адже завтра на неї чекає довга подорож. Отож потрібно  набиратися сил. Звикла завжди і всюди їздити машиною, тому сил потрібно багато. Адже довга дорога втомлює. Лягла на ліжко і одразу ж заснула.

    П’ята ранку. Елеонора прокинулася та випила кави. Застелила ліжко, взяла валізу, замкнула будинок і поїхала. Знала, що якби в неї була сім’я, то відпустку брала би частіше. Їй завжди хотілося

справжнього сімейного відпочинку. З дітьми і коханим чоловіком. Але так вже у житті склалося,  приймала все, як є.

     В дорозі одинадцять годин. Дуже стомлена, тому одразу зняла номер і попрямувала туди. Хотілося лише одного – спати. Не стала навіть речі розкладати чи приймати душ, просто звалилася на ліжко і так заснула.

   Прокинулася вже о десятій. Дівчина виспалася - сповнена сил. Переодягнулася і пішла до моря. Приємний і теплий вітер розвівав волосся. Елеонора зібрала його у пучок. Як давно не була на морі і взагалі відпочивала. Відчула між пальцями гарячий пісок. Залишила речі на лежанці і підійшла до води. Обережно ввійшла в море і відчула дотик прохолодної води. Завжди любила це місце, хоч і рідко тут бувала.  Відірвалася від берега і поплила. Туди й назад. Усміхнулася. Давно їй не було так добре.  Вільна. Від роботи і напруженого графіку. Хоч на деякий час могла втекти від самотності і просто відволіктися,  відпочити.

      Дівчина випадково зачепила ногою камінь і відчула різкий біль. Певно порізалася. На ногах не втрималася і впала у воду з головою. Хотіла виринути, але зверху накрила хвиля, за нею ще одна, потім ще. Паніка заповнювала із середини. Свідомість затьмарювалася. Дихати більше не могла. Чула чиїсь голоси. Останнє, що  бачила це обличчя чоловіка, який пропливав біля неї…

    Розплющила очі вже у номері. Хто її врятував не знала, але певно у сумці знайшли ключ. Елеонора лежала під ковдрою. Відчувала холод і страх. Важко  повірити у те, що досі жива.

    У кімнату ввійшов чоловік із тацею. Одразу  впізнала. Це був саме той, який пропливав поруч. Міцної статури, із темними очима і чорним волоссям.

-  Нарешті ви прийшли до тями.

-  Дякую за  порятунок.

-  Тут немає за що дякувати. Але як  дізналися, що то  саме я?

-  Не важко  здогадатися.

-  Ну так.

-  А звідки  знали, що  потрібно нести саме сюди?

-  Ви моя сусідка. Я тут через стіну. Одразу помітив. І до речі, приніс  обід. Зараз потрібно набиратися сил, адже після такої ситуації їх необхідно мати.

-  Дякую.

Їй сподобався цей чоловік, хоча  його бачила вперше. Врятував, а зараз турбувався.

-   Піду, а  ви відпочивайте.

-  Скажіть, хоч як вас звати.

-   Адріан.

-  Я Елеонора.

-  Дуже приємно, але мені вже час.

    Хотіла ще щось сказати, але  вже зник за дверима. Куди  пішов  не знала. Але це вже й неважливо. До вечора всі  думки  тільки про нього. Мала багато різних запитань, але поки що відповісти на які, не було кому. Більше на порозі її номера  не з’являвся. Вирішила зачекати до вечора. І не помилилася. Ввечері знову прийшов.

     Довго  розмовляли. До самої ночі. Ближче знайомились і пізнавали одне одного. Вона свого рятівника, а він неймовірну красиву, але дуже необережну дівчину. Стали друзями і як виявилося обоє залишалися тут до кінця місяця. Пішов, а Елеонора ще довго дивилася на зачинені двері, але врешті таки заснула.

    Щодня  бачилися. Адріан піклувався про дівчину, доки та нарешті змогла оговтатися від пережитого. Одного вечора знову зазирнув до її кімнати.

-   Ходімо зі мною.

-  Куди?

-  Просто ходімо і сама все побачиш.

    Елеонора не любила загадок, але ця  заінтригувала. Вони Прийшли на пляж. Тут нікого не було. Лише вони одні. Повів  до моря.

-  Я не зайду.

-  Просто повір мені.

-  Ні. Мені страшно.

-  Триматиму.

-   А якщо не втримаєш?

-  Триматиму міцно. Зараз і на протязі всього життя. Просто повір мені.

Глянула на нього, а в голові відлунням йшли слова  “на протязі всього життя.” Взяв за руку. Їхні пальці переплилися і  просто пішла за ним. Вперше після того, як ледь не померла- ввійшла у море. Відтоді пройшов майже місяць. І сьогодні  здолала свій страх, разом із ним. Обоє почали сміятися і навколо розліталися бризки води.

     Скільки часу минуло відтоді,  не знали. Опинившись знову на березі Адріан почав говорити:

-  Знаю, що можливо це спонтанно  знайомі лише місяць, але саме тебе шукав все  життя і не хочу знову нікуди відпускати. Я тебе кохаю. Скажи,  станеш моєю дружиною?

Опустився на одне коліно, а Елеонора без вагань сказала “так”. Вперше  відчула, що перед нею стоїть саме той чоловік, з яким  хоче провести решту свого життя. Знайшла його, і хто б міг подумати, що для цього їй доведеться майже втопитися.