Оповідання "Небо над головою"

Небо над головою

    Нічне небо  рясно вкрите зорями. Можна розгледіти безліч сузір’їв. Он Велика Ведмедиця, поруч Оріон, а он Терези… Це просто безмежно красиво. Можна дивитися на це цілу вічність. І хоч небо  красиве, але хочеться  мирного.

      Оксана сиділа на даху житлового будинку. Жила на останньому поверсі,  з  квартири прямий вихід на дах через пожежну драбину.  Закуталася в плед і спостерігала за небом. Жінка втомилася постійно сидіти у квартирі. Хотілося відкритого простору і свіжого повітря, просто бажалося бути вільною.  Змахнути крилами і злетіти у небо, полетіти кудись далеко, за горизонт, у будь – який куточок України. Але це лише мрії, адже у неї нема крил, але знала, що коли закінчиться ця клята війна, відбудують міста, небо знову буде мирне,  збере валізи і поїде туди, куди покличе душа. На море, а можливо, у гори. Немає значення куди, головне, щоб скінчилася війна і припинила проливатися кров.  Серце затерпало за кожного загиблого, розривалося за Україну. Цивільне населення, воїни, діти… На це все дуже боляче дивитися. Частинка душі німіла разом із кожною смертю.

     Оксана не  заміжня, але  чудово розуміла біль тих жінок, чоловіки яких пішли відвойовувати волю і незалежність. Всім їм жінка  глибоко вдячна, адже боролися ціною власного життя. Щиро захоплювалася їхньою сміливістю, відважністю і відданістю країні.

      Вірила, що скоро Україна переможе, адже по – іншому і бути не може.

    Залунала повітряна тривога. Сюди завжди  чути сирену. Жінка підвелася з крісла і стала на край даху. Здавалося, що  ось – ось з’являться крила і  злетить. Вже рік триває війна. 365 днів кривавої боротьби. Це вже навіть не схоже на життя. Це вже ні на що не схоже! Їй хотілося кричати, просто вити, адже їй нестерпно боліло за Україну, за її Батьківщину.

     Пройшло пів години.  Оксана вже хотіла повертатися до квартири, але не змогла навіть зрушити з місця, просто завмерла від жаху. Нічне небо яскраво спалахнуло. Почула вибух,  настільки потужний, що місто здригнулося, будівлі затрусилися, скло затремтіло. Оксана впала. Дякувати Богу на дах, а не з нього. Отямилася і повернулася до квартири. Добре, що під руками зажди  тривожна валіза.  Взяла її одягнулася і пройшла в укриття.

     Вже за декілька хвилин сиділа там. Не розуміла, що взагалі відбувається. Напруга між людьми зростала, страх просто пожирав із середини.

    На дворі чулися вибухи.  Один за одним. Земля під ногами тряслася. Поруч  чути, як завалювалися будинки. Людські крики десь на вулиці, все це  просто нестерпно. Оксана розуміла, що якби затрималася ще хоч на десять хвилин, то могла загинути. Чулися постріли, плач, сирени…

     Скоріше б все це закінчилося. Невідомо скільки доведеться так просидіти. Всередині все закипало, розривалося від емоцій. По щоках котилися сльози гніву, розпачу, болю, страху і безсилля. Всі розуміли, що будь – якої миті зараз можна загинути. На всіх обличчях відбивалася тінь безмежного страху. Залишалося тільки молитися Богові, адже все у його руках. Тепер варто надіятися на краще і вірити у те, що все буде добре.

    Минали години, дні за ними місяці, а відбою повітряної тривоги все не було. Вибухи не вщухали. Вже три місяці сиділи в укритті, в окупованому місті. Здавалося, що вже ніколи звідти не вийдуть, але одного дня все затихло. Ніхто не розумів, що відбувається. Чи все скінчено? Чи це тільки затишшя перед бурею? Можливо, місто визволили? Чи навпаки готується новий напад? Просто були у невідомості і певно це найгірше.

     Ввійшли військові. Воїни української армії. Повідомили, що Ізюм визволено і це  найкращі новини за ці три місяці окупації. Нарешті  вільні. Почали дякувати військовим за те, що визволили місто. Знову всі почали плакати, але цього разу це вже  сльози радості.

     Оксана вийшла і похитнулася. Вже й забула, як це бути вільною. Нарешті відчувала під ногами землю. Надворі  ніч. Небо виглядало так само, як  тоді, коли  сиділа на даху.  Куди повертатися  не знала, але це вже не мало значення. Звела очі догори. Тепер чудово розуміла, як же це важливо бачити небо над головою…