"Стукіт у двері" частина друга

- Марго, що сталося?

Вона не хотіла нічого казати і просто розплакалася ще дужче. Він залишив подарунки на столі і просто мовчки її обійняв. Олексій чудово знав, що вона ненавиділа, коли її жаліли. Марго перестала пручатися, не було сил і просто дозволила себе обійняти.

-   Ну все, все, заспокойся. Він взяв її на руки і поклав на диван. Вкрив пледом і пішов заварити їй чаю. Він простягнув їй цукерки. Знав, що вона любила солодке і це завжди її заспокоювало. Приніс їй чашечку чаю. Вона була не в змозі її взяти, бо руки трусилися. Він приклав чашку до її губ, щоб вона змогла випити. Олексій присів поруч і обійняв її за плечі.

- Я не знаю, чому ти плачеш, але запам’ятай, хай там що, а ніхто не вартий твоїх сліз. Вона глянула на нього, а очі були червоні від сліз. В його очах вона читала розуміння, не жалість. Марго бачила ту любов з якої він дивився на неї і розуміла, що в очах вже колишнього хлопця вона не бачила цього ніколи.

-  Пробач, прошу.

-  За що?

-  За те, що не можу відповісти тобі взаємністю.

-  Не кажи такого. Чуєш? Я готовий чекати стільки, скільки потрібно.

-  І довго ти збираєшся чекати?

-  Якщо є надія, то можна чекати вічність.

У двері знову постукали.

-  Я відчиню. – Олексій піднявся і пройшов до дверей. Марго почула крики і одразу впізнала голос. Це Ілля.

-  А ти що тут робиш?

-  Як на мене, то це тебе не стосується.

-  От якраз мене це стосується. І я вимагаю пояснень. Марго, що цей тут робить?

Олексій загородив йому прохід.

-  Ні, ти не підеш до неї. Я звісно не знаю, що там сталося, але я впевнений, що плаче вона через тебе.

-  Та хто ти взагалі такий? Вона моя дівчина!

-  І ти думаєш, що тоді ти маєш право ображати її почуття?