Лате (фінал)

Дівчина підвелася, а він ображено повернув голову до вікна і вона помітила на його шиї шрам. І вона згадала. Цей шрам, який він отримав у бійці через неї. Зараз перед нею стоїть її перше кохання – Лук’ян, але вона і досі сумнівалася у тому, що це він.

-    Лук’яне, невже це ти? – Він мовчав. Після тієї бійки він зник з її життя назавжди. Чому? Пам’ятала тільки цей поріз, його останній погляд і те, як він пішов. Все. Вона підійшла і ніжно торкнулася до шраму. Він скривився. Вона знала, крізь всі ці роки і досі боліло. Не лише тіло, боліла душа.  Сама не зчулася, як її губи опинилися за два сантиметри від його шраму. Він відчував її дихання на своїй шкірі і від цього проступили мурашки. Занурила руку у його волосся і поцілувала місце, де був шрам. Вона ніжно проводила губами по його шиї. Він напружився і через її заплющені очі скотилася сльоза, яка впала на землю. Здавалося, що було чутно звук її падіння. Інга і досі не відривалася від нього. Як же вона скучила за ним. Цим ароматом, серйозністю, тілом. Не могла навіть розплющити очей, здавалося, якщо вона це зробить, то вмить все зникне. А вона  вже й забула про мокру сукню. Зараз були набагато важливіші речі, ніж зіпсований одяг. В її голові роїлося багато питань. Дуже багато. Де він був всі ці роки? Чому зник? Чому не повернувся і залишив її саму? Відірвалася. Глянула йому на нього.

Він дивився на неї  винуватим поглядом. Знав, що винен перед нею, що вона має багато запитань і він був готовий відповісти на всі. Вже хотів сказати це, як вона ступила крок і поцілувала його.

 -   Пам’ятаєш, що ми збиралися зробити декілька років тому?

-   Одружитися. Але хтось напередодні весілля вліз у бійку, а потім зник.

-   Знаю, винен. Але я хочу довести почате до кінця. Я й досі тебе кохаю і кохав усі ці роки. Ти згодна стати моєю дружиною?

   Вона застигла. Розум твердив, що потрібно хоча б подумати, адже стільки всього сталося і змінилося, але серце вже давно прийняло рішення.

-   Так.

Він дістав із кишені каблучку.

-   Знаєш, всі ці п’ять років вона завжди була зі мною. Він надягнув її дівчині на палець і усміхнувся.

-   Навіть не запитаєш чому і куди я зник?

-   А навіщо? Ми починаємо новий розділ нашого життя. Тепер те, що було в минулому більше не має значення, але навіть якщо так, то по переду в нас ще буде багато часу. Він взяв її за руку.

-  Разом?

-   Назавжди.

Дві загублені долі, які з‘єдналися крізь довгі роки. Дівчина згадує всю цю історію і думає, що можливо вона б його і не впізнала, якби не перекинуте лате…