Оповідання "Лате"

    Для Інги сьогодні був важливий день і сьогодні мала відбутися ще важливіша зустріч. За декілька хвилин мала ввійти у кабінет можливо свого нового директора. Власника бізнес – центру. Вона влаштовувалася на роботу.

    Це була її мрія. Вона так довго чекала на цей день. Кандидаток було багато, але чомусь була впевнена, що ця посада буде її.

   В одній руці тримала теку з документами, а в іншій стаканчик лате. Цей напій завжди її заспокоював, але зараз її нога вистукувала тривожний ритм по підлозі. З кабінету директора вийшла ще одна дівчина, явно засмучена. Тепер була черга Інги.

    Дівчина увійшла, привіталася. Чоловік вказав їй на крісло навпроти. Лате поклала на стіл, а папку тримала на колінах. Голову тримала рівно, але прямого погляду уникала. Він і досі мовчав і дивився на пісочний годинник у золотій оправі.

     Він сидів у шкіряному кріслі. Стіл був із темного дерева стіни сірі. На стіні висів годинник, але механічний, а на столі стояв пісочний. Величезне вікно з якого розкидався чудовий вид на місто. Дівчина дивувалася навіщо йому аж три годинники, просто на руці був ще один. І чомусь він видавався їй знайомим.

    Він підняв очі і Інга зустрілася з ним поглядами. Вона побачила у цих очах щось до болю їй знайоме, таке рідне і… загублене.   Він відвів рукою у бік і вже хотів щось сказати, але випадково зачепив склянку з напоєм, який пролився дівчині на сукню.    Він різко підвівся і підійшов до неї.

-  Ох, Інго, пробач будь ласка. – Він взяв із шухляди столу серветки і подав їй.

-   Дякую, але звідки ви знаєте, як мене звати?

-  Невже ти справді мене не впізнала?  - Він відповів запитанням на запитання, а вона ще раз глянула йому в очі. Не розуміла, чому вони їй такі знайомі. Ця надія в його очах, сум і до мурашок  знайомі іскорки...