Проклятий

Ключі з глухим брязкотом упали на кухню в коридорі. Молодий квартирант стомлено пройшов до своєї кімнати і безсило гупнувся на жорсткий диван.

- Я невдаха. Лузер. Ідіот, якому тупо не щастить, - видихнув, роззираючись навколо. У помешканні на поверхні меблів не бракувало пилюки, речі були розкидані абияк, більшість на паркеті, із люстри звисала павутина... Сонячне проміння, що лякливо зазирало сюди із забрудненого віконця, робило помітним очевидні речі. Треба прибрати. Та йому все було ніколи.

У вухах досі дзвенів той прохолодний тон директорки архіву.

"Ми дуже цінуємо Вашу працю, Остапе Васильовичу, але самі розумієте... Час зараз такий, ще й карантин. Я і так турбувалась, що установу закриють. Мені шкода, та Ви мусите піти"...

- Ага, шкода їй, якраз, - сердито озвався кудись в порожнечу. - Певно, зараз радіє зі всім відділом культури, що вдалось мене спекатись... І оце така подяка за десять років марудної, але такої звичної та цікавої роботи?..

Не розумів. Тільки тепер потроху він усвідомлював серйозність буття, в яке потрапив. За цей рік життя Остапа стрімко поповзло донизу. Та якось не сильно переймався, бо все списував на довбаний вірус, що не йому одному поламав плани. Хіба ж може бути так, щоб тупо зникало все й відразу?

Абсолютно не припускав у думках, що саме його звільнять. Знав про скорочення, яке хвилею накочувалось не тільки на відділ культури. Знав, що бібліотеки і музеї закривають, що народні будинки і концертні зали пустують...

"Звісно, кому ж те все треба, коли є сучасні технології, гаджети і Інтернет?" - залишався прихильником старих традицій. Працював чесно, відповідально та завзято. Колеги із інших філіалів та підрозділів відверто заздрили.

- Певно, я проклятий якийсь, - гірко всміхнувся. Згадав бабусю. От вона б точно захвилювалась, і сказала б, що то лихі очі нещастя навели на нього...

В животі загурчало. Знехотя підвівся і поплентався на кухню. Дорогою ледь не впав, перечепившись за купку одягу. Знайшов одну замурзану шкарпетку та домашні капці в проході між кімнатами. Махнув рукою, одразу відклавши таке потрібне прання на потім.

В холодильнику виднів лиш білий простір. Можна було сказати, що повісились цілих дві миші. На одній із полиць запримітив груду запліснявілого сиру і банку рибної консерви. Задумано почухав потилицю. Не густо.

Хлопець розчаровано гримнув дверцятами, розуміючи, що похід в супермаркет має бути негайним. Але за які кошти? В гаманці, як він точно знав, гуляв вітер, а заробітню плату цього разу чекати навряд чи варто... Погляд зачепився за записку на кухонному столику. Два нагадування - заплатити за квартиру і купити подарунок дітям. Знизав плечима. По обидвох пунктах пролітав мимо.

Невимовна злість з'явилась на господарку цього "елегантного" житла. І треба ж було їй два місяці тому підвищити платню... Хоча, мабуть, пощастило, що зараз жіночка в Чехії. Точно здерла б втричі більше за влаштований хаос.

В одній із шафок вдалось знайти розчинну каву. Зробив без цукру, бо такого продукту тут давно вже не бачили. Насолоджувався маленькими ковтками, зручно влаштувавшись на табуреті. Ніколи не думав, що жити вільним холостяцьким життям йому настільки набридне.

Згадував. Треба було винити дружину, що покинула його чотири роки тому, але злості на неї не було. Навпаки, лиш полегшення.

Бурхливі студентські почуття переросли в серйозні відносини. На останньому курсі "бурси" Остап одружився, переїхав до неї. Не хотів везти в село до своїх батьків. Зате потрапив у рабство до родичів коханої Олюні, що по краплинці кожного дня реально виїдали мозок. Побачили, що роботи юнак не цурається, і посипалось: "зятьку, піди принеси те, полагоди се, з'їзди на город, допоможи з покупками"...

З дітьми в декреті сидів теж Остап. Оля якраз влаштувалась за спеціальністю фотографом у модне нове агентство, тож новина про вагітність застала зненацька. Від кар'єри амбітна самовпевнена дівчина відмовлятись не збиралась, тож всю радість батьківства перебрав на себе хлопець. Рік сидів без роботи, поки дружина пропадала на всяких кастингах та фотосесіях.

А потім почалося... Спочатку скаржилась, що не задовільняє її як чоловік у ліжку, потім на вибір його роботи, далі прискіпувалась до зовнішнього вигляду та акуратності... Батьки підливати масла в вогонь. Скандали почастішали. Остап теж виявився незадоволений багатьма пунктами, і як результат - розлучення, аліменти і побачення з донечками-близнючками на одиноких вихідних.

Те судове засідання Остап взагалі волів би викреслити з пам'яті. За словами Олі, які вона доводила вигаданими байками, Остап - брудна безхребетна тварина, що звик турбуватись лише про себе. Ненадійний. Звісно, дітей залишили з матір'ю.

Дивився на записку і шумно зітхав. Через кілька днів у малих день народження, а він навіть і не знав, з чим заявиться на їхнє свято та які гроші цього разу вручить колишній...

Розраду знаходив в роботі. І пристрасній коханці, молодшій за нього. Із Вірою познайомились в університеті, куди Остапа запросили замінити хворого викладача інформдіяльності. Предмет, як виявилось, з юності не забувся, от і готував старші курси до проходження сесії. Приваблива худенька чорнявка вчилась на четвертому, і знання в голові явно пустували. Якось хлопець дозволив собі пожартувати, що оцінка в журналі просто так не з'явиться. При цьому ще й кокетливо бровою підморгнув...

Він ні на що не натякав і не сподівався, та ситуацію Віра зрозуміла по-своєму. Не зміг відмовитись від трепетних жіночих ласк. За першою ніччю послідувала друга, далі ще одна, і ще... Перешіптування в закладі освіти збільшувались, а батьки дівчини потурбувались, аби незадачливого викладача турнули геть.

Віра не здалась, і вони стали жити разом в цій квартирі. Про одруження ніхто не говорив, просто насолоджувались одне одним. Але два тижні тому хлопець застав свою половинку в обіймах іншого.

- Віра, твою ж... Навіщо? Що я не так зробив? - очманіло дивився на сороміцьку сцену із Камасутри.