9.6

Мить, коли я опустила свою руку на його чітко позначила виразну зміну в наших стосунках. 

Щоправда, майже одразу злякалася власної сміливості й прибрала її. А за кілька секунд повернула назад, зрозумівши, що він не робив ніяких інших рухів, щоб позбавитися такої підтримки. 

Після вечері ми ще трохи поблукали містом. Повільно йшли алеєю повз клумби й кущі троянд, і тепер уже Ян розпитував мене про моє життя. 

Я розповіла, що виросла в селі з бабусею й там закінчила школу. Потім він запитав про батьків. 

Спершись на стовбур старезного дерева, не звертаючи уваги на те, що шорстка кора дряпає спину, я розказала йому свою історію. 

Про маму. Про те, що вона народила мене надто рано й, здається, так і не змогла пробачити мені, що її життя після цього пішло зовсім не так, як вона хотіла. Про бабусю, яка фактично мене виростила.

Тільки про тата мені не було чого розповісти.

— Шкода, що ти виросла в таких умовах, — нарешті пробурмотів він. — А ти коли-небуть намагалася знайти тата?

Я різко видихнула.

— Ні, якби він хотів зблизитися зі мною, то легко мене знайшов би. Проте він не зробив цього.

Я відколупнула маленький шматочок кори й покрутила його між пальцями.

— А перевіряти я не хочу. Мені вистачило однієї людини, для якої я завжди була тягарем. Не бачу сенсу з'ясовувати, чи буду я тягарем для іншої.

— А як твоя мама поставилася до того, що ти втекла з весілля?

Я хмикнула.

— Скажімо так, шампанського з цього приводу вона точно не відкривала. Кирила вона вважала мало не ідеальним чоловіком для такої дівчини, як я.

— Для такої?

— Ага. Гарний, добрий, із нормальною роботою, грошима. Особливо грошима. Думаю, останній пункт остаточно переважив усі інші.

Я як зачарована дивилася на Яна. І раптом зрозуміла, що, окрім природної кмітливості й легкого занудства, він мав ще одну дивовижну рису — вмів слухати так уважно, наче в цю мить для нього не існувало нічого важливішого за те, що я говорила.

Це бентежило й створювало оманливе відчуття близькості. Наче на кілька хвилин увесь світ звузився до нас двох.

Я дивилася на нього й думала про те, як мало треба, щоб скоротити відстань між нами. 

Мої губи зовсім трохи розтулилися, коли я уявила, як він нахилиться й торкнеться своїми губами моїх.

І наче прочитавши мої думки, Ян нахилився ближче. Його пальці торкнулися мого підборіддя, а великий палець повільно провів по щоці, ніби даючи мені можливість відсторонитися.

Я нахилилася назустріч його доторкам, назустріч теплу в його погляді. І навіть не думала його відштовхувати.

І саме в цю мить просто над моєю головою з гучним дзижчанням пролетів якийсь жук.

Я здригнулася й різко пригнула голову, а тоді озирнулася, намагаючись зрозуміти, куди він подівся.

— Він не заплутався в мене у волоссі? — нерішуче запитала я.

Схоже, моє відчуття, що ми залишилися самі в цілому світі, було дещо перебільшеним.

Ян поклав руки мені на плечі й прискіпливо оглянув моє волосся.

— Ні, — сказав він за кілька секунд. — Полетів далі.

Але рук не прибрав.

Його погляд залишився прикутим до моїх губ, а руки продовжили свій шлях — від плечей до шиї, а потім ніжно торкнулися мого обличчя.