9

Мрії та фантазії — цілком природна річ. Немає здоровішого способу згаяти час в очікуванні чоловіка своєї мрії.

І, схоже, кандидата на головну роль своїх я вже знайшла.

Я сиділа в альтанці й уже, мабуть, сотий раз прокручувала в голові те, що сталося між нами близько години тому.

Після походу я повернулася, перевдягнулася й заходилася складати свої речі.

Ну от така в мене особливість — прибирати в будь-якій незрозумілій ситуації. Немає порядку в особистому житті — наведи його хоча б навколо себе.

Зазвичай допомагало.

Цього разу — не дуже.

Варто було зупинитися хоча б на хвилину, як думки знову поверталися до того, що сталося біля річки.

Божечки, від одного його погляду аж сироти сипнули. Він дивився так, ніби чудово розумів, що зі мною робить, хоча ще навіть не торкнувся. А коли його руки опинилися на моїй талії...

Я торкнулася пальцями губ і тут же сердито опустила руку.

Так. Стоп.

Нічого особливого не сталося. Ми просто поцілувалися. Дорослі люди іноді так роблять. І зовсім не обов'язково потім годину згадувати кожну секунду й ловити себе на думці, що із задоволенням повторила б усе ще раз.

Останнє особливо дратувало.

А що Ян тепер думає про мене після всього, що сталося, я навіть уявляти не хотіла. Може, для нього це взагалі нічого не означало. Просто піддався моменту — і вже давно забув про той поцілунок.

Чудово. Значить, і я забуду.

Треба зайнятися справами й тримати дистанцію. Тепер уже не тільки емоційну, а й фізичну.

Легше сказати, ніж зробити.

— Міро! Ось ти де!

Я здригнулася й озирнулася.

Єва майже бігла до альтанки, притискаючи щось до грудей.

— Я тебе всюди шукаю!

— Щось сталося?

— Я дещо знайшла. Тільки не знаю, чи це взагалі щось означає.

— Що знайшла?

Вона плюхнулася на лавку поруч зі мною й поклала щоденник між нами.

Судячи з її обличчя, мої любовні пригоди щойно мали поступитися місцем справжньому розслідуванню.

— Показуй.

Єва розгорнула щоденник, перегорнула кілька сторінок і тицьнула пальцем у рядок.

— Вона пише: «Не можу просто сидіти склавши руки й дивитися, як він робить найбільшу помилку у своєму житті. Якщо словами його не переконати, доведеться шукати інший спосіб».

— Як думаєш, про кого це?

Я ще раз перечитала запис.

— Поняття не маю.

— От і я.

— А до цього щось є?

— Тут багато всього: якісь номери, списки, окремі фрази. Але поки нічого зрозумілого.

— Отож.

Вона сердито перегорнула ще кілька сторінок.

— Але ж вона збиралася щось зробити.

— Схоже на те.

— Значить, десь має бути продовження.

— Може й не бути. Вона ж не знала, що ми з тобою це читатимемо. Якби знала, то написала б більше.

— Все одно пошукаю.

Я усміхнулася.

— Шукай.

— Тільки Яну поки не кажи.

— А чому не хочеш показати йому цей запис?

Вона знизала плечима.

— А що показувати? Ми навіть не знаємо, про кого тут написано.

— Згодна.

— От коли знайду ще щось, тоді й покажу.

— Добре. Не скажу.

— А знаєш, що я ще знайшла?

— Що?

Єва перегорнула кілька сторінок.

— До бабусі Яна приходив якийсь чоловік. Хотів купити табір.

Я відразу згадала нашу розмову дорогою назад.

— І що вона?

— Відмовила. Ось, дивися.

Єва знайшла потрібну сторінку й віддала записник мені.

На полях було виведено:

«Дірка вам від бублика, а не табір».

Я не стримала усмішки.

— Ну, тут усе зрозуміло.

— От бачиш! — пожвавішала Єва. — Вона не хотіла його продавати.

— Схоже на те.

— Треба сказати Яну.