8.4

Міра верещала й сміялася водночас, намагалася прикриватися руками й у відповідь хлюпала в мене всім, що встигала зачерпнути. Я вже давно забув, хто почав першим і що взагалі намагався їй довести.

— Здаєшся? — гукнув я.

— Ще чого!

Вона знову хлюпнула в мене водою й одразу відскочила назад.

— Стій.

— Ага, зараз.

Міра позадкувала ще на крок, сміючись, і я рушив до неї. 

Погляд мимоволі затримався на її мокрій футболці. Тканина обліпила тіло, мов друга шкіра, підкреслюючи груди, тонку талію… 

Мої думки обірвала нова порція води, що прилетіла просто в обличчя.

— Все, тепер граю без правил. Я попередив.

— Страшно аж жах.

— Дарма не боїшся.

Вона спробувала втекти, але далеко по слизьких плитах не розженешся. Я наздогнав її за кілька кроків.

— Попалася.

— Яне, навіть не думай!

— Пізно.

Я потягнувся до неї, але Міра вивернулася й хлюпнула мені просто в обличчя.

— От зараз було підло.

— На війні всі засоби дозволені.

Вона знову відступила.

І тут нога поїхала по слизькій плиті.

— Обережно!

Я встиг схопити її за талію раніше, ніж вона гепнулася у воду.

Міра вчепилася руками в мої плечі й завмерла.

— Спіймав, — видихнув я.

— Цього разу пощастило.

— Мені чи тобі?

Вона тихо засміялася, але вже за мить сміх стих.

Я все ще тримав її, а вона все ще не прибрала рук із моїх плечей.

Треба було відпустити.

Я не відпустив.

Наші погляди зустрілися. Мокре волосся прилипло до її щік, на віях блищали краплі води. Я зупинив погляд на її губах.

Міра це помітила.

Чорт.

Ось тепер точно треба було зупинитися.

Тільки я вже не дуже хотів.

Вона була надто близько. Я відчував тепло її тіла під долонями, її пальці на своїх плечах і те, як вона ледь помітно затамувала подих.

Я повільно нахилився до неї. Вона не відсторонилася. Навпаки, подалася назустріч.

На мить ми обоє завмерли. Між нашими губами залишалося якихось кілька сантиметрів. Ще можна було передумати.

Але, схоже, ніхто з нас уже не збирався.

До біса.

Я поцілував її.

Спочатку лише торкнувся її губ, ще не до кінця вірячи, що справді це роблю.

Міра відповіла майже одразу. Її пальці сильніше стиснули мої плечі, а потім ковзнули вище й зімкнулися на шиї.

Цього вистачило.

Я обхопив її талію обома руками й притягнув ближче. Вона притиснулася до мене, відповідаючи на поцілунок, і від тієї обережності, з якої все почалося, не залишилося й сліду.

Ще хвилину тому ми бризкалися водою й реготали як діти, а тепер мені було мало. Мало її губ, рук на моїй шиї, її тіла, притиснутого до мого.

Вперше за довгий час я взагалі ні про що не думав.

Нарешті я відірвався від її губ, які все ще пахли суницями, і притулився чолом до її чола.

— Чорт... ти вся тремтиш.

Я міцніше обійняв її.

— Досить із нас водних процедур. Ходімо, поки ти остаточно не змерзла.

Міра кивнула й відступила. Схоже, вона була не менш приголомшена тим, що щойно сталося, ніж я.

Решту переливу ми подолали значно швидше. Вибралися на берег, витерли ноги об траву й нарешті взулися.

Назад ішли швидким кроком.

Міра мовчала. Я теж. Кілька разів ловив себе на бажанні глянути на неї, але вперто дивився перед собою.

Не тому, що шкодував про поцілунок.

От якраз із цим проблем не було.

Проблема була в іншому.

Мені хотілося поцілувати її знову.