3.5

Міра

Я вийшла на вулицю й одразу відчула на собі чийсь погляд. Чомусь стало ніяково.

Раніше мене такі погляди не бентежили. Але ще ніколи я не стояла посеред заправки в чужій футболці, яка сягала мені майже до колін, і спортивних штанях, що трималися виключно завдяки шнурку на поясі.

Звісно, як і кожна дівчина, я могла скласти довжелезний список того, що хотіла б у собі змінити. Але зараз перше місце в ньому впевнено посідали ці кляті спортивні штани.

Мої супутники сиділи за столиком у куточку. Мала щось захопливо розповідала, активно розмахуючи руками. Ян слухав. Або дуже переконливо робив вигляд, що слухає.

Перш ніж піти до них, я озирнулася в пошуках контейнера для сміття.

Знайшовши потрібний бак, підійшла ближче й без особливих церемоній запхала туди свою весільну сукню.

Все.

Я затримала руку на кришці бака трохи довше, ніж було потрібно. Прощавай, сукне. Я вибирала тебе кілька місяців, а попрощалася за тридцять секунд.

Не встигла я підійти, як Єва висловила свою думку щодо мого вигляду.

— Ти маєш ну ду-у-у-же класний вигляд. Але думаю, нам треба заїхати в найближчий торговий центр і купити тобі інший одяг.

— Не можу з тобою не погодитися, Єво, але є одна проблема. Я поки не можу нічого купити. Телефон розбився і навіть не вмикається.

— Значить, купимо новий.

Я здивовано подивилася на Яна.

— Що?

— Телефон.

— Я не можу прийняти такий подарунок.

— Можеш, бо це не подарунок. Повернеш гроші, коли зможеш.

— Яне…

— Міро, не ускладнюй. Купимо телефон, а далі розберемося.

— Ти просто хочеш якнайшвидше мене позбутися, так?

Ян зробив ковток кави.

— Приємно мати справу з людиною, яка швидко все схоплює. Раз ми все з'ясували, то пора їхати.

— Але...

— Усі «але» обговоримо по дорозі.

Ян підвівся з-за столу, взяв паперовий пакет і простягнув його мені.

— Тримай. Не знав, яку ти п'єш, тож взяв з молоком і без. Обирай, а інша буде моя.

Я взяла каву з молоком, і ми рушили до машини.

Вже збиралася сісти назад поруч із малою, коли вона рішуче похитала головою.

— Ні-ні. Тепер ти їдеш попереду. 

— Чому?

— Бо мені так зручніше.

— Добре, — я одразу погодилася.

Я вмостилася зручніше на сидінні й відчула, як втома цього божевільного дня розливається тілом. Зараз би трохи подрімати.

Коли ми всілися в машину, Ян завів двигун і кілька секунд у салоні було тихо.

— Отже, — озвався Ян, виїжджаючи з парковки. — Давайте визначатися.

Я мимоволі напружилася.

— Почалося, — Єва виразно закотила очі. 

— З тим, що робити далі, — продовжив Ян. 

Я різко підняла очі й зустрілася з його поглядом.

— Ми зараз доїжджаємо до великого міста, орієнтовно за сімдесят кілометрів, і я купую тобі телефон. Ми обмінюємося номерами, і колись ти мені подзвониш, щоб повернути борг. Ось такий у мене план.

— План непоганий, — сказала я. — Але є одне але.

— Тільки одне? — він не відвів погляду від дороги.

— З новим телефоном я зможу комусь подзвонити. Це правда. Але кому? Мамі? Вона відразу скаже повертатися додому. Подрузі? Вона поставить сотню запитань, на які я сама не знаю відповідей. Кирилу я вже написала, що не готова говорити зараз.

— І потім, — продовжила я, — мені потрібно кілька днів, щоб просто… видихнути. Прийти до тями і вирішити, що робити далі.

— То який твій план? — запитав Ян, уже розуміючи, на що я натякаю.

— Кілька днів у місці, де мене ніхто не знайде і не буде питати, чому я зробила те, що зробила, — уточнила я. — А натомість я буду готувати, прибирати. Що завгодно, будь-яку роботу — тільки скажи.

— Двоє проти одного. Яне, ти в меншості.

— Це не так працює.

— Чому?

— Тому що рішення приймаю я.

— Дуже дивна у тебе демократія.

— Це якийсь абсурд, — сказав він так, ніби намагався переконати не мене, а самого себе. — І не треба мені нічого казати.

Десять хвилин ми їхали мовчки, як раптом він заговорив.

— Три дні, не більше. Може й назад тебе підвеземо, бо затримуватися довше я не планую.

— Три дні, — погодилась я.

— Я ж казала! — Єва не витримала й плеснула в долоні. — Яне, попри твій непробивний вигляд, ти тільки вдаєш із себе такого суворого.

— Ну-у-у, не буду переконувати тебе у протилежному.

Не забувайте додавати книгу у бібліотеку:)