3.4

Чудово. Я щойно вийшов із жіночої вбиральні з усмішкою до вух.

Так, потрібно віддати належне, ця дівчина швидко впоралася з емоціями. 

Я несподівано усвідомив, що хотів би побачити не лише її спину. Чорт. Власні думки шокували мене нечасто. Але саме зараз був один із таких випадків.

Моя посмішка зникла, коли я згадав, що рятуючи незнайомку я покинув власну племінницю саму. Бляха, який бовдур!

Ця ходяча катастрофа кудись точно встряне. 

Я вже встиг уявити найгірше, але побачив Єву за столиком. Вона спокійно крутила у руках трубочку від молочного коктейлю, але її очі-рентген уже були наведені прямо на мене. 

Я відчув суміш дикого полегшення і легкого нервового тику. Підійшов до неї і одразу посипалася купа запитань:

— Яне, а де Міра?

— Перевдягається.

— А що ти там робив? — мала підозріло примружилася 

— Допомагав.

— Вона тобі сподобалася?

— Що?

— Міра.

— Чого ти так вирішила? 

— Ти усміхався, коли вийшов.

Я зробив вигляд, що не почув.

— Ти доїла?

Вона ствердно кивнула.

— Тоді ходімо.

Як я витримаю кілька годин у товаристві цих двох? 

Мої стосунки з жінками ніколи не були простими. І не дивно. 

Дитинство і юність я провів переважно в жіночому товаристві. Мама, сестра, бабуся, їхні подруги. Усі вони постійно щось обговорювали, на щось ображалися, мирилися, а потім знову ображалися. 

Я ж ніяк не міг второпати, що відбувається і чого від мене взагалі чекають. 

Батько часто брав мене із собою у свої справи. Потім з'явився теніс. Тренування, на яких нас ганяли так, що після них не залишалося сил навіть говорити.

А коли я починав скаржитися, що не розумію жінок, тато тільки сміявся.

— Чому Христина дується? 

— Чому бабуся сердиться на дідуся? Що він таке зробив?

На всі мої подібні запитання тато відповідав однаково:

— Прийде час і ти все зрозумієш.

Мабуть, час ще не прийшов.

А два роки тому не стало ні його, ні мами. Автокатастрофа забрала обох і відтоді у мене залишилися тільки сестра та її родина.

Я швирнув чек в урну для сміття і засунув руки в кишені. 

Добре, що в усій цій історії з табором, втікачкою і Євою у мене не було часу перейматися тим, що робити зі своїм життям далі.

А перейматися було чим. 

Вперше після завершення кар'єри мені запропонували не просто роботу, а зовсім інше майбутнє. А рішення я ще не прийняв.

Та які там плани на майбутнє, якщо я навіть не знаю, що чекає мене за годину?

Я заплющив очі. Якщо це був спосіб Всесвіту урізноманітнити мій день, то він явно перестарався.

Пів години тому я й гадки не мав, що опинюся в жіночій вбиральні, допомагаючи ледь знайомій дівчині вибратися з весільної сукні. А тепер ще й Єва точно не відстане зі своїми запитаннями.

Тож про пропозицію Олівера Воттса можна поки забути. Нехай зачекає. Принаймні до того часу, поки я розберуся з усім цим.