2

За все життя я бачив на дорогах чимало. Але наречену посеред траси, яка вискакує просто під колеса твого авто — вперше.

Біла сукня майнула перед капотом так раптово, що я вдарив по гальмах раніше, ніж встиг щось подумати. Машину смикнуло вперед і різкий вереск шин ударив по вухах. 

Я миттєво виставив руку перед Євою. Наче це могло якось допомогти. 

Чорт. Серце досі калатало. На щастя, я встиг загальмувати. Єва ціла, я вчасно зупинився, нікого не збив. Слава Богу.

— Єво, дякую, що хоч цього разу пристебнулася, — видихнув я. — Ти як?

Вона навіть не повернулася до мене.

— Це наречена? А чого вона така брудна? Давай дізнаємося, що сталося.

Мене досі трусило після різкого гальмування, а Єва вже не могла всидіти на місці від цікавості.

Одне діло — ризикувати власною шиєю. Зовсім інше — відповідати за дванадцятирічну дитину.

Племінниця була саме з тих дітей, які не можуть пройти повз пригоди. Сестра залишила її зі мною всього на кілька днів, наша подорож тільки почалася, а я вже розумів — спокійно вона точно не мине.

Хотілося на когось накричати. На щастя, винуватиця стояла просто переді мною.

Я злісно штовхнув дверцята й вискочив з машини.

— Ти що, зовсім з глузду з'їхала?!

Дівчина здригнулася. Стояла й дивилася на мене так, ніби досі не розуміла, що щойно сталося.

— Якби я не встиг загальмувати, ти б уже лежала під колесами!

— Я… я не хотіла, — промовила вона, відступаючи на крок. — Я просто… мені треба було…

— Куди? На той світ?

— Я знаю. — Вона ковтнула повітря. — Знаю, що це було нерозумно. Просто мені треба було забратися звідти.

— Звідки?

Дівчина нервово стиснула в пальцях поділ сукні.

— З весілля. З весілля, на якому я була нареченою. Хіба по мені не видно?

Я одразу не знайшов, що сказати. Просто стояв і дивився на неї — порвана й брудна сукня, збита зачіска — і намагався вкласти це все в якусь логічну картину.

Не виходило.

— КРУТО! — Єва аж підскочила на сидінні. — Стривай… Тобто ти реально втекла?

От і все. Тепер її вже не зупинити.

— Єво…

— Вона втекла з весілля, і я хочу знати чому.

— Це не наша справа!

— Що?

— Кажу, не варто лізти з запитаннями до дівчини.

Єва склала руки на грудях і демонстративно відвернулася. Чудово. Судячи з її обличчя, тепер я ще й буркотливий дядько.

Я потер перенісся й звернувся вже до незнайомки:

— Слухай. Я не знаю, що в тебе сталося, і не збираюся розпитувати. По-перше, ми поспішаємо. По-друге, стоїмо посеред дороги, а це погана ідея для всіх присутніх. Будь-якої миті якийсь ідіот може врізатися мені в зад…

Із машини долинув тихий смішок. Я навіть не став обертатися.

— …або твій наречений вискочить звідкись і влаштує сцену. Тож якщо допомога не потрібна — відійди від дороги, і на цьому розійдемося.

Вона мовчала кілька секунд, а потім важко видихнула.

— Ви можете просто поїхати. Але я стоятиму тут і далі.

Я склав руки на грудях.

— Або ж… Оскільки ви вже зупинилися. То чому б тепер просто не підвезти мене?

Нахабства їй було не позичати.

— Куди тобі треба?

— Подалі звідси.

— Яне, ну будь ласка. Якщо вона не поїде з нами, я помру від цікавості.

— Єво...

— Що? Ти ж сам сказав, що залишатся тут небезпечно. 

От мала маніпуляторка.

— Я все розкажу, але тільки тоді, коли автівка почне рухатися.

Чудово. Тепер ще й ця почала ставити умови.

— Сподіваюся, ти не чекаєш, що я відчинятиму тобі дверцята, — пробурмотів я. 

Очі незнайомки одразу спалахнули надією. 

— Сідай, — важко зітхнув я. — Бо якщо залишишся тут, рано чи пізно вскочиш під інше авто. І не факт, що комусь пощастить так само, як мені.

Вона навіть не намагалася приховати полегшення. Кивнула так швидко, ніби боялася, що я передумаю.

За секунду вже ковзнула на заднє сидіння й грюкнула дверцятами.

Єва переможно усміхнулася. Я навіть не сумнівався, що вона вважає це своєю особистою перемогою.

Чомусь мені здавалося, що про спокій тепер можна забути.