1

Цікаво, чи передбачає сценарій весілля втечу нареченої?

Особливо такого — гарно оформленого, ретельно підготовленого й із великою кількістю гостей?

Я вже кілька разів відчиняла й зачиняла вікно, але легше не ставало.

Груди стискало так, ніби хтось повільно затягував на мені невидимий корсет, позбавляючи можливості вдихнути на повні груди.

Вдих. Видих.  

У дзеркалі навпроти на мене дивилася чужа дівчина — бездоганно нафарбована, з ідеальною зачіскою, у розкішній білій сукні. Та в її очах не було ані радості, ані щастя. Лише розгубленість і безсилля. 

Невже це справді я?

За стіною — гамір, дзенькіт келихів, сміх, знайомі голоси, що зливалися в один суцільний фон. Рідні, близькі, друзі й бізнес-партнери приїхали розділити з нами радість цього дня — чекали на появу щасливої пари. Обговорювали наше майбутнє, хоча… якщо чесно, здебільшого захоплювалися ним. Моїм нареченим.

Кирило був хорошою людиною. Саме так про нього говорили всі. І найгірше, що вони не помилялися.

Надійний, уважний, турботливий. Чоловік, за якого варто вийти заміж — так мені казали стільки разів, що я й сама почала в це вірити.

Мама взагалі вважала його подарунком долі, і я не могла з нею посперечатися. Кирило справді був хорошим. Я могла пригадати десятки моментів, коли він про мене дбав. Але жодного, коли хотілося зупинити час і просто побути поруч із ним.

Скільки я не намагалася, так і не змогла пригадати момент, коли дивилася на нього й думала: «Ось чоловік, із яким я хочу прожити все життя».

А зараз я стояла посеред кімнати нареченої й цілком серйозно обмірковувала, чи зійде непритомність за поважну причину для скасування весілля.

— Мирославо, ти невдячна, — пролунало в голові маминим голосом. — Інша б раділа такому чоловікові.

Можливо. Але та інша, мабуть, і не розглядала б усі можливі варіанти скасування власного весілля просто зараз, стоячи в білій сукні за лічені хвилини до церемонії.

Чим далі, тим більше я нервувала. Перевела погляд на двері. Де Ксенія?

Саме зараз мені дуже бракувало подруги. Вона завжди знала, що сказати, навіть коли я сама себе не розуміла.

Але її не було.

Двері прочинились, і в кімнату зазирнув ведучий — з тією незмінною посмішкою на обличчі, яка вже почала здаватися мені трохи моторошною. Цікаво, а в нього взагалі буває поганий настрій? Чи доводиться посміхатися просто від безвиході? Як і мені сьогодні, між іншим.

— За десять хвилин починаємо! — повідомив він бадьоро. — Все добре?

— Так, — збрехала я.

За десять хвилин. 

Я заплющила очі, але це не допомагало.

Здалося, що ноги раптом перестали мене слухатися. Я швидко опустилася на край стільця, боячись, що за мить просто впаду.

Кімнату наповнював аромат троянд і чогось солодко-кремового з нотками ванілі. Ще годину тому цей запах мав асоціюватися зі щастям. Тепер лише дратував.

Я підвелася. Пальці несміливо торкнулися фати. Повільно зняла її. 

Легка тканина тихо спала на підлогу, і разом із цим зникли останні сумніви. 

Сценарій втечі нареченої з власного весілля виявився напрочуд простим. Треба було лише зробити перший крок, а потім… потім не зупинятися.