Поцілунок Джмеля

— Відчиніть! Допоможіть! Хто-небудь! — репетувала Карміна, гупаючи кулачками в важкі залізні двері Королівської Оранжереї. — Чудово, просто чудово! — в голосі дівчини вже чулися паніка й страх. — І як я могла забути, що на двері треба накласти елементарний магічний фіксатор? Яка ж я дурепа і роззява!

А Головний королівський маг, відсилаючи дівчину сюди, і справді, попереджав її:

— Накладіть магічний фіксатор, Карміно, як тільки увійдете! Щоб двері не захряснулися, бо вони налаштовані саме так. Самозачиняються. А двері залізні, і вам, як магині рослинних ефірів, непідвладні! А всю Оранжерею оточує непробивний мур із охоронних заклинань! І скло дуже міцне! Підживите наші ліани і все, ідіть геть звідти! В Оранжерею в цьому місяці рідко хто заходить, бо там зараз цвіте рампіонія, тому ми наклали захист. Двері відчинити і зачинити можу тільки я. А оскільки мушу їхати в справах аж до ранку, то даю вам одноразовий магічний кристал для активації фіксатора.

— Отож, — бурмотіла дівчина собі під ніс. — І що ж зробила я? Про все забула! Бо побачила всього одну квітку рампіонії, що задурманила мозок, захопилася і одразу ж кинулася до неї, а двері і зачинилися! І тепер всю ніч я змушена буду сидіти тут, якщо й не більше, поки Головний маг не виявить мого зникнення! А-а-а-а! — вона знову загупала у двері, але її стуку, звичайно ж, ніхто не почув, бо Оранжерея знаходилася далекувато від королівського замку. 

Ох, боги королівства, комусь розкажеш, то будуть сміятися. Магиня першого рангу застрягла на ніч в Оранжереї!

Карміна сіла прямо біля дверей на підлогу, а її синя сукня розклалася навколо неї, наче пелюстки квітки. Вона подивилася на свої долоні, які все ще пахли солодким, майже нудотним нектаром рампіонії, рослини, що була настільки ж прекрасною, наскільки й підступною.

— Рампіонія геть мізки виносить! Змушує все забути і не думати ні про що. Правильно її тут зачиняють на місяць, поки цвіте. Я ж думала, що стійка до таких рослинних викрутасів, наче ж магиня рослин і землі, а виявилося, що ні, — зітхнула Карміна, витираючи сльози. — Магічні ефіри в моїй голові замість мізків. Тепер я точно знаю, чому головний маг називає мене магинню з «ефірною головою».

В Оранжереї панувала тиша, яку порушувало лише ледь чутне потріскування магічних ламп, що почали тьмяніти разом із сонцем, яке сідало за обрій. Був вечір, і все в Оранжереї готувалося до ночі.

Дівчина зітхнула й собі підвелася, щоб знайти десь місце та прилаштуватичя до сну. Певно, тут проведе всеньку ніч.

Ступила крок і завмерла від переляку, бо тишу раптом порушив дивний звук. Тихий та низький, але несподівано такий потужний, що скляні стіни куполу Оранжереї задзвеніли в резонансі. І цей звук був схожий на дзижчання якоїсь величезної комахи.

Карміну охопила ще дужче паніка. Вона буквально заціпеніла від жаху, бо раптом згадала легенди й казочки, що ходили серед магів, які працювали в Оранжереї. Вони розповідали, що в Королівській Оранжереї серед густих хащів гігантської папороті та отруйних ліан, живе ВІН! Жахливий монстр, який інколи там з'являється вночі.

Карміна завжди сміялася над такими байками, вважала, що то спеціально лякають магів-новачків схожими страшилками. Але цей звук лякав…

З темряви Оранжереї раптом виступила висока й масивна постать, яка змусила дівчину притулитися до дверей. Перед нею постала істота, яку неможливо було уявити людині зі здоровим глуздом. Це був джміль неймовірних розмірів, але в той же час схожий на людину, мав руки, ноги, але страшні очі. Його тіло, вкрите густим чорно-золотавим ворсом, було поєднанням м’язів і міцного хітину. Джміль був здоровенним і важким, а невеликі крила, які висіли позаду його тіла, явно були тут для краси, бо дівчина навіть уявити не могла, як вони могли би підняти в повітря таку тушу. Хіба що за допомогою магії. 

— А-а-а-а! — закричала Карміна, закриваючи обличчя руками. — Ви хто? Відійдіть! Не чіпайте мене!

Вона спробувала вплинути на рослини в Оранжереї своєю магією, скрутити магічний батіг з ліан, якось захиститися, створити щит із коренів, витягнутих із землі, насипати на нього магічних заклинань, але зненацька усвідомила, що її магія зникла! Вона зовсім її не відчувала! Напевно, цей монстр якось вплинув на неї та її магічні можливості? Чи квітка рампіонії затуманила все в ній?

Карміна знову сіла і притулилася до дверей, заплющила очі, очікуючи від монстра, який невблаганно й повільно наближався, удару чи укусу. І смерті.

Але Джміль зупинився. Його величезні складні очі заблищали в сутінках. Істота видала звук, схожий на довге й тяжке людське зітхання, змішане з гудінням крил, які раптом шалено затріпотіли.

Навколо монстра почало поширюватися низьке гудіння, від якого повітря навколо захвилювалося, швидкими хвилями почало розходитися від Джмеля, наче кола на воді.

Але монстр не наблизився. Трохи постоявиши за два кроки від дівчини, яка вже плакала від страху, він раптом повільно розвернувся і відійшов до заростей рампіонії, опустився біля великої квітки, схиливши чорну голову, і завмер там.

Карміна, перестрашена й знесилена, не зводила з Джмеля очей, схлипувала інколи, але боялася, що коли вона відведе погляд, то тоді він на неї й накинеться. Може, то така тактика у цього монстра! Так вони й сиділи на підлозі і дивилися одне на одного.  

Минали години. Магічні лампи, підкоряючись природному циклу, згасли остаточно, Оранжерею наповнила нічна пітьма і відповідна холоднеча, яка пробирала дівчину до кісток крізь тонку тканину сукні. Карміна не могла себе зігріти магічно, бо її магія зникла, тому сиділа й тремтіла, обхопивши себе руками. Її зуби почали вже цокотіти від холоду, а ноги зовсім затерпли на кам’яній підлозі…