Розділ 22. Побачення

Павло:

Як же я вчасно приїхав за нею. Але не можу зрозуміти чому Саша так крутиться поруч біля моєї Катерини. Коли я зайшов до його закладу, побачив багато галасу та народу, аж потім побачив святу троїцю, яка стояла в кінці залу та не помічали нікого на в круги. Здалося, що він не відвертає очі від моєї красуні, лише те і робить, що заманює її своїми байками про його життя. Сам не розуміючи я продовжую ревнувати її до нього, особливо як вона так мило посміхається поруч з ним. Кляте відчуття, ось ця ваша ревність. Хоч ми домовилися з Сашею, що Катерина моя та він тепер знає, що ще й моя дівчина. Але я не можу побороти свої почуття, які киплять зараз в мені емоції.

Чекати на неї здається пройде ціла вічність, а я хочу чим скоріше обійняти її  та скоріше відчути її вуста в поцілунках. Але ні вона залишила мене вдвох з моїм другом.

-Ти не хочеш мені щось розповісти?

-Ти ж мене сюди затягнув на свою вечірку. Тоді чому я тобі маю щось розповідати?

-Окей, тоді питання до тебе,- нахиляється щоб ніхто не почув,- Чому Катя не хоче розголошувати ваші стосунки?

-Я теж це помітив. Мені здається вона боїться, що скажуть оточуючі. Але такі ігри мені навіть подобаються, особливо як вона мене називає «Павло Олексійовичу»,- не можу приховати усмішку, як згадую як вона так мило звертається до мене.

-Коваленко, ти здається потрапив в пастку. І то дивлячись на твою задоволену посмішку, то дуже сильно потрапив.

-Ти про що? В яку ще пастку?,- рішив запитати, бо нічого не розумію про що це він говорить.

-Я про кохання тобі кажу. Коваленко, якого я знаю не витрачає час на дівчат, особливо після того випадку.

-А зараз краще тобі закрити рота. Саша,- вказую йому схвативши легенько за його кітель та більш менш спокійно намагаюсь говорити,- Пообіцяй мені, що Катя про це ніколи не дізнається.

-Добре-добре, відпусти мене,- все ж таки не розумію, минуле яке я відпустив, зараз згадалось мені знову з такою злістю. Тому повернувши свої думки я відпускаю Сашу та поправляю йому одяг,- Що на тебе найшло?

-Вибач. Сам не знаю.

-Ти тримай себе в руках. На цей раз тут багато народу, ти хочеш щоб нас знову розбороняли діти?

-Не нагадуй, соромно ще досі,- намагаюся не закочувати очі, але все ж таки ми тоді виглядали як два дурні. Коли ми тоді посварилися в моєму кабінеті. Я його знайшов на дитячому майданчику сидів на гойдалці. Коли ми двоє зчепилися, нас розʼєднували діти. Трясця. Діти. От це так сором. Ми після того довго сміялися і домовились не ділити Катю, бо вона була не якоюсь дитячою забавою.

-Не буду, якщо звісно ти не будеш так робити. Ми ж вроді все вже вияснили. Доречі,- стукає мене по плечу,- А твоя вже повертається,- показує в бік на Катю, яка йде вже зі своєю сумкою в нашу сторону.

-За минуле ні слова. Ти мене зрозумів, т-с-с,- говорю ледь тихо, показую пальцем щоб мовчав, прикладаю вказівним пальцем до свого рота.

-Які ви двоє схожі. Жах який, як два чоботи пара.

-І так, про що ви говорите? Не заважаю?,- перебиває нашу розмову Катя.

-Та так, ні про що. Може ще шампанського бажаєте?,- показує Саша на піднятий свій бокал.

-Ні-ні. Ти якщо хочеш собі пий, а я точно викрадаю від тебе це золото.

-Так і я зі всіма домовилася, навіть Юля залишається ненадовго замість мене.

-Чудово, пішли звідси. Тут така погана атмосфера. Жах якийсь…

-Еее, я все чую. Давайте тепер точно йдіть,- підтримає нашу розмову з ним як ми дуже любимо спілкуватися між собою,- Катю, твій керівник нестерпний.  Він нічого не розуміється в стилі та в кулінарії. Як ти його терпиш?

-Тобто?,- здивовані очі Каті говорять все за себе. Вона нас не розуміє.

-Не бери то до голови. Ми з Сашею так жартуємо,- беру її під руку, крокую до дверей.

-Таки так, давайте я вас краще проведу до машини,- відкладає свій бокал на стіл, що стояв поряд та з нами проходить крізь зал.

-Ми і самі знаємо де вихід. Чи ти боїшся, що ми повернемося назад?,- запитую я його, перед тим як відчинити двері на вулицю.

-Ні, не боюся. Я радий буду вас знову побачити. Тому хочу запросити вас на вечірку в честь відкриття школи, яке відбудеться через два тижня в неділю.

-Я пам’ятаю, бо сьогодні привозила коробку з брошурами та невеличкі запрошення.

-Ну звичайно ми будемо, так Катю?,- питання таке спеціально поставив, щоб вона вирішувала. Бо я сам не дуже взахваті від таких заходів.

-Ооо, звісно. Ми таке точно не маємо пропустити,- чую її радісну відповідь.

-Ну, тоді до скорого,- жме мені руку на прощання, а Каті лише киває,- Бувайте.

Допомагаю їй сісти до мого авто, відкриваючи перед нею дверцята не відпускаючи її руку, коли сідає залишаю короткий поцілунок на її ніжній руці та закриваю за нею. Від її щирості посмішки я сам не розумію як опиняюся в її сітках. Я поруч біля неї дійсно став більш ніжним та романтичним. На мене це дійсно не схоже. Намагаюся не думати про це та спокійно керувати автомобілем. Та згадуючи запрошення Олександра, згадав про ще одне запрошення.

-Катю, пам’ятаєш я тобі казав про важливий захід, який скоро має відбутися?

-Памʼятаю. Ти ще пообіцяв виконати одне моє бажання, якщо я піду з тобою.

-Бажання? Щось не пам’ятаю такого,- переводжу розмову в інше русло, бо звісно не можу забути про це. Вона не захотіла тоді брати від мене тоді ніяких грошей, а забажала якесь одне бажання. Це мене було дуже здивувало. Невже залишилося дівчата, яким не цікавлять гроші?

-Було, було таке,- сміється з мене, що її посмішка зводить в мені приємні відчуття.

-Тоді, яке буде твоє бажання? Чого б ти хотіла?

-Знаєш я про це навіть не думала. Напевно, моє бажання буде… Поїхати з тобою в Буковель, особливо зимою там так гарно.

-Ти бувала там?

-Та ні, але бачила багато фотографій. Або краще моє бажання буде… Ммм… Напевно романтична вечеря з тобою на природі.

-Я так розумію, ти ще не вибрала точно як використати таку можливість,- моя рука опускається на її коліно, а вона плавно кладе свою руку на мою,- Як тільки придумаєш точне своє бачення, то обов’язково мені скажи.