Розділ 9. Подруга

Катя:

Від побаченого напису завмерла в своїх роздумах. Таємний незнайомець… Вчорашній переписці з невідомим номером я так була запитала його, а сьогодні з такими словами отримала квіти на роботі. Мені потрібно дізнатися хто це, і чим скоріше дізнаюся правду, тим краще. Тому довго не думаючи достаю телефон з карману, та пишу повідомлення на той номер:

-«Квіти дуже гарні, але було б приємніше як би подарував при зустрічі сам». - Та відчуваю як на мені завис пронизливий погляд Юлі.

-Ти не хочеш мені щось розповісти?- Дивиться прямо в очі та ставить руки перед собою.

-Юль, тут така справа… - бачу очима позаду неї проходить Паша в сторону коридору,- Давай я тобі увечері все розкажу, бо тут не зручно.

-Ні, я хочу знати всі деталі,- вперта як завжди.

-Всі деталі вечором,- тягну її за руку,- А тепер пішли, бо скоро нарада. Чи ти забула?

-Катю, я від тебе не відстану, ти ж знаєш, - але погоджується зі мною і ми йдемо до кабінету.

-Знаю, знаю, - вона дійсно правду каже, мені їй було потрібно розповісти ще скоріше.

Коли ми зайшли до конференц-зали, то Павло Олексійович вже там був. Обличчя було серйозне, він зосереджено переглядав стопку документів, які були перед ним. Дочекавшись всіх з двох команд та Лесю Степанівну, почали нараду. Обговорювали зроблені справи за тиждень роботи і певні доручення до замовлень. А я очима лиш спостерігаю за ним, він навіть не дивиться в мою сторону. А різні питання до своєї команди задає не відриваючись від паперів. Ця нарада була на диво дуже спокійна. Коли Леся Степанівна сказала, що ми всі можемо повертатися до своєї роботи я вдихнула з полегшенням. Так як і всі почали виходити з кабінету, ми  теж вирішили збирати свої речі зі столу.

-Катерино, ви вже знайшли людей в свою команду?,- подивився в наш бік Павло.

-Так, Юля точно в моїй команді,- показую рукою на подругу.

-Так, я рада допомогти. А ще думаємо запропонувати Стасові чи Вані приєднатися до нашої команди, - каже до нього Юля.

-Чудово, але більше не має необхідності.

-Тобто? Що ви цим хочете сказати?- Обурилася перша вона.

-Катерино, ви більше не буде керувати цим замовленням, прошу повернути назад матеріали,- піднімається зі свого місця.

-Можна дізнатися причину? - Кажу вже я теж встаючи, щоб підійти ближче.

-Я ще маю казати причину?,- підняв на мене своє похмуре обличчя,- Ви забуваєтесь з ким говорити.

-Павло Олексійовичу, якщо ви хочете забрати назад замовлення, то це означає, що я не впоралась зі своєю роботою. Тому за вашою умовою я тепер маю звільнитися?

-Ні. Чому зразу звільнення? - Перепитав мене він, а мені прийшло лише одне на думку.

-Тоді я продовжую працювати над замовленням Олександра і це не обговорюється.

-Ні, Катерино, ти з ним не будеш співпрацювати,- говорить ледь стримуючи злість.

-Буду бо це моя робота,- теж злегка піднімаю голос, та не розумію чому він так проти Саші, все ж було добре.

-Ми це ще побачимо,- розлючено вийшов з кабінету та гримнув дверима.

-Що то тільки-но було?,- запитує подруга.

-Ти про що, Юль?

-Про те, що між вами іскри аж летіли. Я боялася слова сказати, щоб не попасти під роздачу.

-Я сама нічого вже не розумію. Давай повернемось до роботи, поки мене справді не звільнили.

Поки я поклала квіти в вазу та зробила нам кави, Юля поговорила з Ванею. Умовила його приєднатися до нашої команди, як в неї вправно це вдається. Вона легко знаходить спільну мову з чоловіками, мені так не виходить підібрати до них підхід. Біля мого робочого столу стали в трьох обговорювати замовлення.

-Ідей багато в нас, але потрібно вже придумати щось дійсно неймовірне, щоб сподобалось замовнику,- Юля напевно читає мої думки.

-Я думала, використати кухню того закладу. Як Олександр готує зі пристрастю та професіоналізмом, щоб заохотити телеглядачів.

-Тоді я займуся ескізами афіші для відкриття закладу,- запропонував Ваня.

-А я тоді домовлюся про зйомку з замовником, добре?,- Запитує в мене.

-Добре, а мені залишається знайти фото-оператора та відео-оператора.

-Що ж тоді до роботи,- ми всі погодилися з нею та Іван пішов за свій стіл,- З тебе ще номер Олександра, щоб я йому подзвонила.

-Ааа, Юля, тут таке діло,- наважуюся все ж таки це сказати чи ні.

-Що таке?,- Бачу як по коридору йде знайомий мені і Юлі чоловік прямує до кабінету Павла.

-Я давно тобі хотіла сказати. Олександр це твій Саша,- промовила та з нетерпінням чекаю її реакції.

-Саша? Який Саша?

-Юля, в тебе їх так багато? Той, що ти познайомилася в клубі цього тижня.

-Ооо, Божеее! Якщо цей Саша… то там Паша,- показує на кабінет Павла Олексійовича.

-Так, я знаю, я мала тобі раніше це сказати,- опускаю голову вниз.

- Ти цілувалася з… - не встигла вона договорити, як моя рука вже була на її роті, щоб вона не ляпнула нічого зайвого на роботі.

-Так, так… Лише я тебе благаю нікому це не кажи,- дивлюся по сторонах, щоб ніхто не почув.

-А я то думаю, щось лице знайоме в нього, а згадати не можу,- говорить тихіше та киває мені згодою,- Добре, але ти мені все розкажеш.

-Звичайно, лише не зараз. Домовились?

-Добре-добре, інтригантка,- почала сміятися вона. -Так, що там з його номером?

-Тримай,- передаю її листочок в руки,- Доречі, він тут. Лиш зайшов до сама знаєш кого.

-Чудово, сьогодні фортуна на моїй стороні,- починає вона посміхатися та поправляти одяг на собі, особливо в зоні декольте.

-Ну, Юлько, ти як завжди,- це мене розвеселило,- Ти як бачиш гарного чоловіка, втрачаєш голову від свого бажання.

-Не смійся з мене, а якщо на цей раз це моя доля? Я не маю втрати другий шанс на зустріч з ним.

Як тільки Юля побачила чоловіка виходячи з кабінету керівника, чим дужче побігла його наздогнати. А я від побаченого розсміялася, бо так ефектно майже не впасти біля мого стола може тільки вона. Головне, що Юлька встигла його наздогнати в коридорі, знаючи якою вона буває переконливою впевнена вона його затримає своєю розмовою. А мене так і гризе здогадками чому він приходив? І я не бачила Павла таким розгніваним, як сьогодні. Цікаво яка його муха з ранку вкусила?  Він хотів забрати від мене мій проєкт, але я йому доведу, що зможу досконало зробити це замовлення. Він ще пожаліє за свій вчинок.