Розділ 2. Робоча вечеря

Катя:

Сьогодні явно не мій день. Дійшовши до свого столу згадую слова ненормального збоченця. Він сказав, щоб до вечора здати роботу нам. Так, я розумію, що там залишилося пару деталь та узгодити з замовником нашу виконану роботу, але займе багато часу, що я сьогодні походу не пообідаю і не повечеряю і за цієї роботи. А з голови не виходить його поцілунок…

-Катю, що сталося? Ти така зла вийшла з кабінету, що я боялася до тебе підійти. - Ставить на мій стіл кружку кави.

-Краще не нагадуй! - Випиваю ковток кави і дивлюся на неї. Намагаюся бути спокійною, бо і так ранок не вдався.

-Ти впевнена? Він, що на тебе накричав? - Не відводить погляду від мене. Ніби все хоче знати. А я боюся признатися, що тільки но було.

-Та ні, Юль, нове начальство завалило роботою, якщо до вечора встигну все зробити, це буде чудово, - я і не знала сама, що можу так легко перевести розмову від її допиту.

-Він такий гарний, от це я розумію чоловік. - Вона дивиться не на мене, а зовсім в інший бік.

Спочатку я не зрозуміла про кого вона, поки не поглянула на кого дивиться так мрійливо. Лиш коли повернулася, щоб поглянути і знову потрапила на нього. Насправді дивний в нього погляд ніби дивиться з зацікавленістю, а з іншої сторони ніби зʼїсть очима. Лиш один погляд, а він залишає розмову з працівником і прямує до мого столу. Я розумію, що не встигаю нікуди втекти.

-Дівчата, чому не працюємо?- Строго запитав він до нас.

-Ми.. ми..- розгубилася Юля.

-Ми працюємо, обговорюємо стиль меню для друку одного замовлень ресторану. - Перебила я Юлю, щоб він нас не на сварив.

-Ну добре, як скажете. Йдете зараз обідати?-Запитав він більш спокійніше.

-А ви хочете запросити нас на обід?- Ляпнула не подумавши. Ну коли я навчуся тримати язик за зубами?

-Катерино, все можливо,- злегка посміхнувся і подивився на мене.

Від почутого я здивована. Бо не відійшла ще від поцілунку в кабінеті, а тут на тобі обід. Ні-ні, це точно без мене. Я не можу зрозуміти чому він сказав, що рахунок поцілунків 1:1, я ж його не цілувала, і вчора теж не цілувала. Чи я щось не памʼятаю?

Колектив пішов на обід, а я вирішила доробити справи зі рекламою, і весь обід відсиділа на робочому місці. Вдалося з трудом звʼязатися з замовниками, показати їм результати роботи, і почула від них хороші новини. Сказали переходити до зйомок реклами, що їм все подобається. Фотографа узгодили та місце фотозйомки теж. Я з полегшенням допрацювала робочий день. Розуміючи, що потрібно всі робочі новини розказати керівнику, але страшне боюся заходити в його кабінету.

Зібравши всі сили в кулак, стукаю в його двері кабінету. Але вирішила зайти з Юлею до нього. Думаю при ній він не буде руки розпускати і цілувати. Ну і не можу сказати, що мені не сподобався поцілунок.. Еххх, той поцілунок…Мої роздуми перебив його голос.

-Дівчата, ви що до мене? - Зустрів нас біля виходу, в руках тримаючи піджак.

-Так, ви казали до кінця робочого дня здати зроблену роботу. - Кажу крізь зуби, ледве себе стримуючи, щоб не на грубити.

-Забув про це, але я просив про це лиш свою команду. Ви Юля під керівництвом Лесі Степанівни. - Це звучало дуже строго, навіть я зніяковіла. Мій план пішов на дно, подруга втекла за кілька хвилин. А я залишилася знову на одинці з цим чоловіком.

-Замовлення завершила, з замовниками поговорили. Вони сказали робити зйомки. - Промовила все на одному подиху, щоб скоріше втекти звідти, навіть не дочекавшись його запитання про роботу.

-Повечеряємо разом?- З нетерплячим поглядом подивився на мене і очі його зупинилися на губах.

-Ооо, ні. Цього точно не буде! - Хочу розвертатися, щоб піти з його кабінету, але його рука зупиняє мою. Тримає не сильно як рано, але не відпускає і дивиться прямо в очі.

- Я сьогодні весь в роботі та не встиг пообідати, бачив ти теж працювала замість свого обіду. Давай повечеряємо  і ти мені детально розкажеш про ваш проєкт і які будуть зйомки?

Здивування немає меж, він таким спокійним до мене голосом сказав, я дійсно здивована. А де той ранковий самовпевнений півень? Я довго вагалася, але погодилася. Навіщо я це роблю? Самій цікаво… Коли виходила з будівлі компанії, біля неї на вулиці чекав вже Павло Олексійович, провів до своєї машини і допоміг сісти. Намагаюся себе заспокоїти, що ми просто повечеряємо і поговоримо про роботу. Як там кажуть, діловий вечір. Чи я себе так зупиняю, щоб не накрутити себе? Павло Олексійович зупинився біля одного із ресторанів. Чесно кажучи я тут ніколи ще не була.

-Приїхали, в цьому ресторані дуже смачно готують мʼясо.- Розпочав перший розмову він.

-Ви тут часто буваєте?- Зацікавило мене.

-Ти мені довго будеш Ви-кати?- Розгнівано подивився на мене, але допоміг вийти з машини.

-Ви керівник, а я ваша підлегла не забувайте цього.- Миттєво і нестримно йому відмовила.

Він посміхнувся і відкрив двері ресторану перед мною. Невже такий джентльмен? Щось я розгубилася. В холі нас зустріли і провели до столика. Всередині ресторану дуже затишно і вишукано. На фоні чути як грають спокійну композицію на роялі. Багато заповнених столів а в повітрі відчувається смачний аромат випічки. До нас офіціант приніс меню. Я стала розглядати які є страви, а очима зʼїла все. Невже я така голодна?

-Що порадите обрати?- Вирішила запитати його.

-Катерино, рекомендую  телячі медальйони, вони аж тануть в роті,- він так розказав, що мені захотілося їсти.

-Добре, як скажете.

-От би ти завжди така була слухняна,- сказав він і замовк.

Я нічого не встигла сказати, до нас підійшов офіціант і забрав замовлення. Якби не офіціант я б знову якось би на грубила йому. Та взагалі, що  я тут роблю? Не могла з Юлею повечеряти вдома? А бути в незвичній компанії цього чоловіка. Для нас досить швидко приносять наші страви. Мммм, а який смак. Беру свої слова назад, це було варто того.