Розділ 15

Теодор

— Правда, — відповідає шмаркач.

Аріана хмикає. Вона вже достатньо п’яна, щоб сказати щось, про що потім пошкодує, але поки тримається. Її щоки трохи горять, очі блищать, і в її усмішці — щось занадто тріумфальне, щось, що змушує мене мимоволі згадати її поцілунок із Боженою. Я все ще відчуваю той момент у шкірі, ніби вона сама мене поцілувала. Неначе хтось увімкнув усередині мене сигнал тривоги, і тепер я не можу його вимкнути. І я... приревнував? Це взагалі нормально? Серйозно? Я приревнував до Божени? Гаразд, стоп. Я — дорослий мужик. Лікар, чорт візьми. І ревную, як підліток, до поцілунку між дівчатами за грою в «Правда чи дія». Ну і хто тут дурень? Я вже грав в такі ігри й бачив, як цілуються дівчата, і якщо раніше це збуджувало (не буду брехати), то зараз у мене емоційна дестабілізація через поціловану жінку іншою жінкою.

Я ж не хлопчик, щоб дутися.

Я дорослий чоловік.

Я кандидат медичних наук.

Я не маю ревнувати, коли дівчина, яка живе тимчасово у моїй квартирі, яка є сестрою моєї невістки, яка цілує іншу дівчину за умовами гри, яку веде п’яний хлопець з зачіскою «анархія на голові».

Але, до біса, хто я такий, щоб обманювати самого себе?

Вона мене виводить із рівноваги. Повільно, методично, з тією ж ретельністю, з якою я колись вчився робити складну операцію на мозку. Тільки тут — я пацієнт. І скальпель у неї в руках. Хоч вона цього й не знає…

Аріана відкидається на спинку дивана, пальцем крутить пасмо свого волосся, удає, що розмірковує. Але я вже бачу той блиск в очах. Ця маленька хитрюга щось задумала. Максим сидить так, ніби його зараз пустять під ніж. 

— Ну що ж, Максиме, — нарешті каже Аріана своїм медовим голосом, таким солодким, що я готовий заприсягтися: в цій кімнаті зараз усі рівень цукру в крові перевищили. — Оскільки ти вибрав «правду», ось тобі питання…

Вона робить драматичну паузу. Я майже чую, як Женя затамовує подих, а Сашко так напружено витріщається, що, здається, зараз вибухне.

— … Яким був твій перший сексуальний досвід?

Глуха тиша.

Максим спершу завмирає, як у стоп-кадрі. Його очі блимають, наче процесор завис. Божена повільно повертає голову до нього. Женя так захлинається сміхом, що, здається, ось-ось впаде з крісла. Сашко хрумтить пальцями, як перед боєм. Як лікар, я б не рекомендував цього робити — суглоби скажуть «дякую» років так через десять.

Дивлюсь на Аріану. Вона спокійна. Надто спокійна. Легкий нахил голови, ледь помітна усмішка на губах, очі світяться тим самим божевільним азартом.

— Ну? — підштовхує Женя, явно кайфуючи від драми. — Давай, Макс, не гальмуй.

— Це… це нечесно, — бурмоче він, протираючи обличчя рукою. — Така гра… ну ви що, серйозно?

— Максиме, — каже Аріана, ховаючи очі під довгими віями, — правда чи дія, пам’ятаєш? Якщо не відповідаєш… ти знаєш, що робити.

Вона показує на кухоль з тією адською сумішшю. Ставлю свою душу на те, що він, бляха, вип’є той келих. Що він, барабанний дріб… і робить. Хлопчина бере кухоль із тією гидотою так, ніби це його останній шанс на порятунок від ще гіршого приниження.

— У-у-у-у-х, — стогне, опускаючи кухоль і морщачись так, ніби йому щойно вирвали душу. — Чому я досі з вами товаришую?

Женя регоче, падає на підлокітник крісла й ледве не падає на підлогу.

— Та не скигли, — кидає Сашко, — сам знав, на що йшов.

Максим допиває до дна та обтирає губи рукавом, зморщений так, ніби зараз розчиниться у повітрі від пережитого.

— Гаразд, — хрипко каже, — тепер моя черга.

Він підіймає очі, в яких ще палає сором і виклик, і повільно ковзає поглядом по компанії.

— Сашо, правда чи дія?

Той лукаво посміхається й витягує руки за голову:

— Правда. Давай вже, дивуй.

Максим повільно киває, і я бачу, як щось клацає в його погляді.

— Добре, — тягне. — Хто твоє перше кохання?

Ця тема явно нова для всіх, бо Сашко, такий розв'язний, різко змінюється в обличчі, наче його підхопили на чомусь потаємному. В кімнаті стає тихо.

— Ого, — шепоче Божена, — а це цікаво... Не думала, що він когось, крім себе кохає.

А Саша, замість того, щоб відповісти, нахиляється вперед, бере той же кухоль й ставить його на стіл.

— Ні-ні, брате, так не буде, — каже він та починає на очах у всіх знову змішувати новий коктейль, потім підіймає його над собою: — За перше кохання, яке краще залишити собі, — каже він тихо й… одним махом випиває все до останньої краплі.

— Що тут такого? Це була Маша чи Богдана? — цікавиться Аріана, хитаючи келих у руках і з неприхованою цікавістю дивлячись на русявого.

— А тобі, Висоцька, що, розслідування не вистачає? — кидає Сашко, але голос не злий, а радше… втомлений. Він не дивиться на неї. Зовсім.

Мій погляд ковзає між ними, і пазл замикається. Арі щось бурмоче про дівчат, знову п'є з келиха, сміється — і не бачить, як на неї дивиться хлопчина. Не з люттю, не з роздратуванням, а з болем. Іноді не слова все говорять. Достатньо погляду. Того, як хтось не дивиться. І того, як хтось не помічає. Чорт забирай, мені що, тепер черга за чергою подумки змагатись з кожним з її минулого? Я різко ковтаю ковток вина. Гарно, Тео. Просто чудово. Коли йшов сюди з Аріаною, думав, що все буде зовсім по-іншому.