Розділ 5

Рейхар Аттахар

У вікно барабанив дощ. Так настирно, мов хотів вибити шибки, увірватись у вітальню і зігрітися теплом людського житла. Це він, звісно, дарма. У кімнаті, куди він так настирно намагався проникнути, було не набагато тепліше, ніж на вулиці.

Рей не любив спеку. Можливо, через вогонь, що й так палав у його жилах. А може, причиною тому було дитинство, яке він провів у стінах холодної і похмурої фортеці далеко на півночі Імперії. І куди тепер збирався повернутись.

Рейхар усміхнувся, ніби передчував зустріч зі старим другом. Хоча його навряд хтось зрозуміє. Принаймні з усіх, кого він знав, не зрозумів ніхто. Навіть Стокс – найкращий друг, і той дивився на нього, як на навіженого, коли Рей повідомив, що вибив собі направлення в північний форпост на межі з Сірими землями. Попри те, що ректор уже майже підписав направлення на стажування в палац Імператора.

Більшість випускників Бронрської академії вбити за таке направлення були готові. А Рей… Рей відмовився, аргументувавши це тим, що бажає здобути досвід бойового мага, а не хлопчика на побігеньках.

– Якесь нашестя прямо, – буркнула есса Вейкор. – Ессе Ревенгаре, може, ми чогось не знаємо і в Хараті відкрилось магічне джерело? Саме тому туди так рвуться студенти цьогорічного випуску?

– Гадки не маю, – кхекнув бойовик, від голосу якого Рей тільки на третьому курсі здригатись перестав.

Адже потріпаний монстрами Сірих земель бойовик вважав, що його прямий обовʼязок – шкури здерти зі студентів в академії, щоб потім ці шкури залишились цілими, коли вони отримають дипломи і відправляться на стажування.

– Хтось іще просив направлення в Харат? – здивовано піднявши темну брову, запитав таки Рейхар.

Питання було з тих, на які студенту відповіді можна і не почути. Але Рей вже не був просто студентом. І ректор вирішив, що не велика й таємниця той розподіл.

– Еріка Ларенс. Алхімік, – відповів ректор. – Перед тобою тут була. І також випросила собі направлення в це богами забуте місце. Попри престижніші пропозиції.

З цим твердженням Рей був згоден. Навряд у Хараті було місце богам. Там навіть храмів не було. Зате було щось більше. Значно більше.

А потім усвідомив, що саме щойно сказав ректор. Ларенс. Та сама алхімічка, на яку сам Рей витріщався щойно. Її срібне волосся, завʼязане у високий хвіст, він помітив одразу ж, як опинився в коридорі. Погляд ніби сам зачепився за дівчину, і відвести його було вище сил Аттахара.

Не те щоб Рей її не бачив до того. Вони перетинались, і не раз, на загальних лекціях. Але навіть парою слів за всі роки навчання не перекинулись. А схоже, дарма. Бо там, у коридорі, йому здавалось, що це вона, – та сама дівчина, навздогін якій він знову і знову намагався відправити пошукові закляття. І які розвіювались, мов промерзлий сніг від пориву вітру.

І втекла вона точно так само. Озирнулась через плече, ніби відчула його погляд. На мить на обличчі майнуло здивування і страх. І вона припустила коридором, наче за нею вархари гнались. Хотілось плюнути на все: Стокса, що відпускав свої дурнуваті жарти, розподіл, який якогось дива цього року вирішили провести на загал. Наздогнати і врешті запитати, що то взагалі було минулої ночі. А потім знову поцілувати… Забрати її в свій міський будиночок і…

“І вранці покинути”, – відправившись на службу на наступні два роки. Туди, куди жодна нормальна жінка з власної волі не сунеться.

А виявилось, що ця… ненормальна.

Зрештою, тепер Рей був точно впевнений, що час усе з'ясувати в нього буде. Багато часу в фортеці, з якої вона від нього вже точно нікуди не втече.

У дворі загавкав надривно пес, але вмить заскавчав, наче засоромився свого пориву. І одразу ж невеликий будиночок, де з прислуги були лише старенька кухарка, що вже давно пішла, пара покоївок і особистий помічник Рейхара, ожив.

Гупнули вхідні двері. Почулись звуки кроків, голоси. Короткі різкі накази. Бубоніння у відповідь. І двері у вітальню так різко відчинились, що вогні на ґнотах свічок пригнулись, ніби намагались втекти від гніву пізнього візитера.

На порозі стояла не надто висока, тендітна жінка з пронизливим поглядом карих очей. Її ще по-дівочому стрункий стан лише підкреслювали звичайні штани і коротка куртка. І це означало, що прибула вона верхи, навіть попри негоду і паскудні дороги до Бронри. У темному, зібраному у досить просту зачіску волоссі зʼявилась перша сивина, а у куточках губ і між брів – перші зморшки. Проте, може, зморшки виділились різкіше, адже жінка на його порозі пашіла від обурення і жадала скандалу. Ну, чи бодай зʼясування стосунків. А стосунки зʼясовувати вона вміла з розмахом і не надто підбираючи слова. Все ж служба бойовим магом мала власні принади і недоліки. Приміром, багатий словниковий запас есси, яким вона користувалась у миті, коли слова пристойні не відображали її емоційний стан повною мірою.

– Якої гвархової матері відбувається? – опустивши такі незначні деталі світського спілкування, як вітання, одразу перейшла вона до причин, які змусили її подолати шлях до Бронри за один день. – Харат? Серйозно?

– Абсолютно, – кинувши в сумку кілька книг і, на мить задумавшись, ще й артефактів, відповів Рей. Затягнув завʼязки і знову підняв погляд на пізню гостю. – І тобі доброго вечора, мамо. Радий бачити. Безмежно щасливий нашій зустрічі…