4.4

Проте як би я не експериментувала, як би не старалась полегшити братів стан, йому ставало все гірше й гірше.

У мене обовʼязково б опустились руки, якби одного дня до рук не потрапила непримітна монографія. І хоча написане в ній йшло врозріз із усім, що я знала про магію, саме вона й стала тією надією, котрої мені не вистачало.

Окрім того, що в рукописі було подано альтернативну версію походження магії, за якою великі роди отримали силу не від богів, а в результаті експерименту, наслідком якого й стала поява Сірих земель, автор пояснював і появу самородків. Адже при проривах Щита просочувався не лише туман і монстри, але й магічні потоки. І за певних обставин ці потоки знаходили того, хто ідеально підходив, аби їх увібрати.

Проте це зовсім не означає, що цьому щасливцю вдавалось з ними впоратись.

Але й ця проблема вирішувалась. Так я дізналась, які рослини з Сірих земель здатні приборкувати або придушувати дар. А для приживлення магії найпершим магам взагалі використовували артефакт. Той, хто так старанно вивчав Сірі землі, писав, що навіть бачив цей самий артефакт у зруйнованій будівлі академії в Леккаторії. Проте здобути йому вдалось лише кілька книг, журнал з описом ритуалу і, загалом, все. Адже мав терміново відступати через раптову навалу монстрів.

І хай це все здавалось маячнею. Хай мені може цей похід коштувати життя, але я собі просто не пробачу, якщо бодай не спробую здобути цей самий артефакт.

– Ріко, – вирвав мене з глибокої задумливості слабкий голос брата.

І я вмить опинилась біля його ліжка. Торкнулась долонею лоба, перевірила пульс. Наче все добре. Попри те, що брат був ще блідуватим, дивився на мене уважно, а погляд його був ясним.

І тільки тепер у грудях немов тріснули крижані лещата, що скували серце тривогою. Я усміхнулась, прибрала з його лоба відросле темне волосся і глянула прямо в майже чорні очі.

– Як почуваєшся? – запитала насамперед я.

І брат, скривившись, заплющив очі й відвернувся.

– Краще б ви мене лишили всі в спокої, – буркнув він до стіни.

– О, звісно, – протягнула я. – Не дочекаєшся. Я, може, й поїду, а от батьки все одно залишаться. І клянусь, якщо ти за час моєї відсутності щось вчудиш, я власноруч тобі вуха надеру, коли повернусь.

– Куди ти зібралась? – підхопився брат. Але для таких маневрів він був ще заслабкий, тому одразу ж впав назад на подушку.

Я вдала, що нічого такого не сталось, і просто поправила на ньому ковдру. А потім подумала і, скинувши взуття, вляглась поряд.

– Стажування в мене. Я ж майбутній дипломований, ліцензований маг, – пояснила я. – Але ти маєш будь-що мене дочекатись. І ми тоді впораємось з усім на світі. Навіть з твоїм даром.

Еран тяжко зітхнув і стиснув губи. Чи то з упертості, чи то з досади. Але мені на душі стало неспокійно.

– Що сталось такого, що в тебе знову зрив? – прямо запитала я.

– Нічого, – буркнув у відповідь брат, але очей не розплющив і, тим паче, не подивився на мене.

Я ж, розізлившись, піднялась на лікті й цапнула його за підборіддя, змусивши дивитись на мене.

– Що ти вже, в біса, зробив, дурню? – зашипіла крізь зуби, намагаючись не привернути уваги батьків.

Але цей… упертюх малий тільки стиснув ще сильніше губи. Так, що вони побіліли. В очах спалахнув вогонь рішучості. І це означало тільки те, що від нього й слова не почую більше.

– Слухай сюди, малолітній егоїсте! – схилившись до нього, заговорила я чітко й гаряче. – Якщо до мого повернення ти знову кудись встромиш свою голову, якщо ти спровокуєш черговий зрив, я знайду некроманта, і, повір, ти навіть на тому світі від мене не сховаєшся. Ти не маєш права здаватись. Не маєш жодного права завдати нам такого болю. І ти триматимешся. Якщо не заради себе, то заради нас. – І вже куди спокійніше видихнула: – Батьків пожалій. Вони цього не витримають.

– Можна подумати, зараз вони щасливі, – буркнув брат, вирвавшись з моєї руки. – Чи ти… Думаєш, я не знаю, що мене чекає далі?

– До цього “далі” я щось та придумаю, – промовила я, вкладаючись поряд.

Втомлене тіло гуділо після всього пережитого і благало про відпочинок.

– Що саме? – все ж поцікавився Еран.

– Повернусь – дізнаєшся, – буркнула я, намагаючись побороти дрімоту, що навалилась з такою силою, що боротись з нею не було жодної можливості. – Я зроблю все, аби ти знову міг нормально жити, Ер. Абсолютно все.