2.3

– Це неможливо! – першою отямилась цілителька, скривившись так, немов я завдала їй особистої образи. – Магічний резерв — величина статична. І це… – вона зиркнула на артефакт і все ж додала. – Якась помилка.

– Абсолютно виключено. Артефакт цілком справний, – потираючи сиву бороду, пробубонів собі під ніс есс Дейтон. І немов попереджаючи наступне питання, додав: – І на естрет Ларенс також жодних підсилювачів чи інших магічних речей, що могли б викривити результат.

Есса Вейкор, що, певно, саме на це бажала зауважити, затулила рота, звучно клацнувши зубами, і вп’ялась в мене таким поглядом, ніби я в неї щось вкрала.

Мені ж серце вилітало з грудей і чомусь страшенно соромно було дивитись в очі викладачам. Але що вже зроблено, те зроблено. Ціль виправдовує засоби.

– Естрет — алхімічка, – зронив ректор, не зводячи з мене погляду своїх моторошних очей, від якого у мене вздовж хрепта покотилась крапля холодного поту. – Що скажете, естр Роунг? Чи могло це юне обдароване створіння якимось чином покращити свої показники завдяки своїм вмінням?

Я обережно поглянула на свого улюбленого викладача і затамувала подих.

Взагалі, він завжди був до мене добрий і часом мені здавалось, що навіть виділяв мене серед інших. На курсі першому я навіть намріяла собі, що подобаюсь йому як жінка. Але з часом викинула ці ілюзії з голови. Проте зараз все ж щиро сподівалась на його підтримку. Хоч за камʼяним виразом обличчя взагалі нічого неможливо було зрозуміти. Здавалось, він просто глибоко задумався і тільки потемнілі майже до чорноти очі видавали його гнів.

– Якщо Еріці вдалось зробити щось, що так збільшило її магічний резерв, – промовив він, і його низький гарний, мов у барда, голос змусив мене затамувати подих в очікуванні відповіді. – То я гадаю, що плювати на її резерв. Такий талант не можна закопувати в міській лабораторії.

– Вважаєте? – ректор знову глянув на мене, подавшись вперед і підперши голову кулаком, немов глибоко задумався, що зі мною не так і що далі робити.

Все ж я перестаралась з ритуалом. Ну, чи маг попався мені надто сильний. Не варто було піддаватись і діяти за планом.

Але спершу все ж варто розвіяти ілюзії, що вже поселились в головах членів комісії.

– Я нічого такого не виготовляла, – буркнула я, опустивши погляд і роздивляючись виключно власні поношені черевики, що виглядали з-під подолу мантії. – І не впливала на власний резерв ані артефактами, ані зіллями, ані алхімічними сумішами.

Тільки один ритуал. Проте дуже сподіваюсь, що нікому не спаде на думку щось таке в мене запитати. Збрехати я не зможу. Ні, звісно, можу спробувати, але не факт, що мене не розкусять і тоді… Хтозна, чим мені це все оберенеться. Вилечу з академії без диплома, направлення, рекомендацій. І цілком ймовірно, що мій довгий шлях до знань завершиться в застінках міських казематів, а не лабораторіях чи одній з веж Харату.

– Ймовірно, помилки припустилися при першому замірі, – рівно і трохи ліниво зауважив есс Дейтон.

– За кого ви мене маєте? – вмить аж підскочив наш штатний цілитель. – Я відповідально ставлюсь до своїх обовʼязків і за стільки років в мене не було жодної помилки.

– Ну одна от є, – кхекнув есс Ревенгар, усміхнувшись.

Від чого шрами на його обличчі натягнулись, почервоніли і стали більш видимі. Але я все-таки не відвела погляду. Хтозна, чому. Може, річ у тім, що в його погляді несподівано блиснуло щось… підтримка, мабуть.

– Це обурливо! – не вгавав цілитель.

– Сядь і не плюйся, Рікі, – трохи жорсткіше скомандував бойовик. І куточок моїх губ нервово смикнувся в подобі усмішки. Все ж наш цілитель, коли хвилювався, і справді міг заплювати співрозмовника. Певно тому, крім вірної секретарки, мало хто шукав його компанії. – І навіть якщо ти дійсно відповідальний і уважний…

– Що означає “якщо”? – підскочив знову цілитель, і ректор завбачливо від нього відсунувся, не маючи жодного бажання ставати жертвою емоційності підлеглого.

– …то зрештою, ймовірно, що дівчинка й справді розкачала резерв, – не звертаючи уваги на того, кого фамільярно називав Рікі, продовжив есс Ревенгар. І я, не стримавшись, поглянула на бойовика, як на єдиний порятунок. – Зрештою, естрет — самородок. Магія в самородках хаотична і не завжди проявляється одразу в повному обсязі. Може, подіяли медитації. Може, фізичні навантаження. А може, якась подія, що стала поштовхом.

Угу. Одна ніч з чоловіком у ніч Срібної повні.

– Гадаєш? – нарешті відірвавши від мене погляд, ректор глянув на есса Ревенгара.

– Гадають бабки на ярмарку, – буркнув бойовик. – А я просто накидаю варіанти, коли у нас вже такий екземпляр у кабінеті стоїть.

Ректор кивнув і знову поглянув на мене уважно, немов прошивав саму душу наскрізь.

– І що робити? – розгублено поцікавилась есса Вейкор.

– Ну, тут я погоджусь з естром Роугом, – задумавшись на якийсь час, все ж промовив ректор. – Такому діаманту не місце в міській лабораторії. Варто підібрати йому достойну оправу, – і, ледь примружившись, поцікавився зрештою у мене: – Куди б ти сама хотіла на службу, Еріко? Королівська лабораторія? Чи, може, залишишся під дахом рідної академії? Може…