Розділ 2

В коридорі цілительського крила академії було людно. Що й не дивно, враховуючи, що сьогодні остаточно вирішувалась доля випускного курсу.

Звісно, для нащадків древніх родів все вирішено давно. І вони вільні обирати самостійно, де служити далі. Та й чи служити взагалі. Зрештою, більшість представниць великих династій до випуску вже були заручені. В декого вже призначені дати весілля, одразу після отримання диплома. Воно й не дивно. Величні роди ессів жодним чином не повинні обірватись. Тож їх долю визначали наперед.

Та й не тільки дівчата вже були зв’язані шлюбними зобов’язаннями.

Може, Аттахар також мав наречену? Про це я не чула. Але й виключати подібну ймовірність не можна було. От і вирішив розважитись перед початком сімейного життя.

Така логічна думка боляче дряпнула по серцю. Але я зціпила зуби, змусивши себе не зважати на це відчуття. Зрештою, ну що нас пов’язує? Одна ніч, яка нікого ні до чого не зобовʼязує?

– Це кохання! – немов підслухала мої думки Елія. Вона промовляла це з таким захопленим придиханням, що в мене не було сил розвіювати її ілюзій. – З першого погляду!

Я пригадала погляд Аттахара, коли він побачив дивну дівчину, що без запрошення і дозволу пробралась в його кімнату. Цікавість. Може, трохи дратівливість. Але точно не кохання.

– Угу, – скривилась Марта, окинувши мою подругу насмішливим поглядом. – В тебе, схоже, так давно не було нормальних стосунків, що вже в кожному погляді мариться високе почуття.

Марта, висока і руда, була чимось схожа на лисицю зовні і на отруйну змію за характером. Крапелька свіжої отрути в неї знаходилась для всіх і навіть тоді, коли її думки взагалі ніхто не запитував.

– А я кажу кохання! – спалахнувши, вирішила настояти на своєму Елія. І зашарілась чи то від гніву, чи відвертого знущання над нею. – Інакше, навіщо б Аттахар її шукав?

От і мені цікаво.

Невже щось з тим ритуалом пішло не так? Чи надто вже так?

Я півночі не могла заснути. Думки стрибали від ритуалу, результат якого кортіло перевірити якнайшвидше, до, власне, Аттахара, який чомусь вирішив мене шукати. Може, я все ж помилилась, піддавшись пориву? От Стоксу точно в голову не стукнуло б мене шукати. Він і від нинішніх подружок відкараскатись не міг.

– А може, вона щось у нього вкрала? – припустила Марта, криво усміхнувшись. – Пробралась в його покої, звабила і винесла щось цінне…

Обурення піднялось густою задушливою хвилею, але вмить відхлинуло, залишивши по собі мертвений холод. А що, як справді? Ні, нічого такого я в нього не брала точно. Навіть випадково. Але що, як справа в магії? Що, як ритуал так і діяв? Я обікрала його магічно.

На душі стало тривожно, а груди стиснуло з такою силою, що я ледь змогла вдихнути.

– Але навіть якщо ти маєш рацію і він, якимось дивом, закохався в цю… хто вона там? Кажуть, якась першокурсниця. Може, взагалі не з академії. Хлопці потай тягають невідомо кого в гуртожиток. Але менше з тим. Уявімо, що дійсно в Аттахара до неї почуття, і що тоді?

– Ну, він певно… – почала Елія, але Марта її обірвала, не давши договорити.

– Нічого він, – відрізала Марта. – Він есс. У нього все майбутнє розписане, і пару йому давно підібрали.

– Його батьки одружились за велінням серця, – вже не так впевнено буркнула Елія.

– І майже шість років простирчали в якійсь глушині, – криво усміхнулась Марта. – І знову ж таки, вони обоє нащадки древніх родів. Золота кров. Сильна магія. А хто ваша загадкова незнайомка? Може, взагалі якась повія. Есса Аттахар сама від неї й попелу не залишить, якщо синочок притягне таке щастя додому.

Я покосилась на руду змію, але вимушена була погодитись. Навряд мені будуть дуже раді…

Стоп! Про що взагалі думаю? Вирішила ж усе забути і не згадувати!

– А вам більше поговорити немає про що? – несподівано вклинився в нашу розмову Брай, закривши книгу та заклавши її пальцем. – У нас перевірка рівня дару. Майбутнє вирішується. А у вас одні плітки в голові.

– Ой, нічого нового нам не скажуть? – відмахнулась Елія.

– Не здивуюсь, якщо вже й направлення підписані, – на диво, погодилась з нею Марта.

А я знову рознервувалась. Що, як мені нічого не вдалось? А якщо вдалось, чи зможу я переконати відправити мене саме туди, куди мені треба?

– Все буде гаразд, Еріко, – проявив неабияку спостережливість Брай, впʼявшись в мене співчутливим поглядом.

І я змусила себе кивнути і навіть видушила криву усмішку, не в силах промовити і слова вдячності за підтримку.

Двері в кабінет цілителів відчинились так несподівано, що я ледь не підскочила на місці. На порозі з’явився Дейм з факультету артефакторів. Махнув направленням і розплився в щасливій усмішці.

– Королівська артефакторська, – видихнув він.

І в коридорі загомоніли, вітаючи і трохи заздрячи. Потрапити в палац мріяли всі. Ну, практично всі.

– Еріка Ларенс, – пролунало над головами з магічного гучномовця сухим неприродним голосом.

І в мене на мить затремтіли руки.