1.4

Світ навколо просто перестав існувати. Він перетворився на діамантову крихту, що, виблискуючи, кружляла навколо нас все швидше, немов ми опинились у центрі урагану.

Серце колотилося, мов скажене. На диво ніжні і мʼякі губи затягували мене у якусь безодню, з якої мені вже, схоже, ніколи не вибратись. І мені точно не вистачало повітря. Настільки, що голова пішла обертом, а ноги підігнулись, і я мимоволі вчепилась в вологі міцні плечі Аттахара. Його долоні ковзнули вздовж мого тіла, вивчаючи його, притискаючи до себе сильніше. Прохолодна шкіра здалась на мить обпалююче гарячою. Немов у нього всередині палав справжній вогонь. Хоча чому “немов”? Точно палав. Маг Чорного вогню, спадкоємець наближеного до імператорського престолу роду і… я.

В голові сполоханим птахом билась істерична думка, що це все неправильно, мені тут не місце і він точно мене з кимось сплутав.

Але за мить він поглибив поцілунок, і ця думка просто вилетіла з голови, лишивши по собі абсолютну порожнечу.

Ні, не те щоб я була геть необізнана в цьому аспекті життя. Теоретичних знань мені цілком вистачало. Мені навіть випадало якось цілуватися кілька разів. Проте зараз навіть порівнювати ті поцілунки з цим одним здавалось кощунством.

На практиці все виявилось зовсім не так, як я собі уявляла. Кардинально, я б сказала.

Я відповідала на цей поцілунок і сама собі здавалась пір’їнкою, підхопленою шаленим гарячим вітром. І тільки схлипнула, коли губи Рейхара відірвались від моїх і спустились короткими ніжними поцілунками вздовж шиї до плеча і нижче.

Мій план тріснув і розсипався, змішавшись з діамантовим пилом, що все закручувався і закручувався вихорем навколо нас. Навіть якщо Рейхар мене після цього поцілунку виштовхає геть, я точно не зможу більше ні з ким навіть пофліртувати. Паскудно. Адже я так багато поставила на цей ритуал. Невже доведеться шукати інший спосіб?

Втім, і ці думки надовго не затримались в моїй голові. Жахливо вульгарна сукня впала до моїх ніг, і мені стисло горло від хвилювання і сорому. Проте варто було мені спробувати прикритися, як Аттахар впіймав мої зап’ястя, окинувши мене таким поглядом, що подих перехопило.

– Яка ти… неймовірна, – промовив він так низько і хрипко, що всередині щось солодко занило.

І разом з тим на душі стало муторно від того, що насправді ці слова призначались не зовсім мені. Так нестерпно закортіло стягнути перстень, постати перед ним собою справжньою.

І я сама подалась до нього, обіймаючи і вимітаючи з голови рештки думок.

Рушник впав поверх моєї сукні. І я затремтіла. Мої пальці заплутались у його волоссі.

Я не одразу зрозуміла, чому так стрімко перевернувся світ. І тільки потім усвідомила, що лежу на ліжку, притиснута сильним гарячим тілом. Змусила себе поглянути на того, хто просто зараз мав стати моїм першим чоловіком, і задихнулась від того, наскільки неймовірно гарним він був. В чорних, мов агати, очах горів вогонь – нестримний і обпалюючий. І може мені здалось, а може й справді, під шкірою по плечах, руках, грудях ні-ні, а пробігали яскраві іскри.

Здавалось, що навіть моя кров скипіла цієї миті. Помчала швидше жилами, зібралась голодним теплом внизу живота. І руни, що я так старанно виводила весь вечір, немов спалахнули просто під шкірою, врізаючись в мене гострим, мов бритва, холодом. Магія Срібної повні активувалася і вимагала завершення.

І мені закортіло видихнути з полегшенням. Зізнатись, в глибині душі я сумнівалася, що з цього взагалі щось вийде. Але, здається, все йшло як треба.

Проте і ця думка розплавилась і потонула в відчуттях. В його обіймах, поцілунках, ніжних і впевнених дотиках.

Біль був такий різкий і гострий, що я скрикнула, упершись долонями в плечі Рейхара. На очі навернулись сльози, і я закусила губу. Перша близькість, руни, що, здавалось, перетворились вмить на розплавлений метал, – надто боляче і надто… правильно? В глибині душі я вже точно знала, що все пройшло як треба. Все вдалось, але чому в душу немов плеснули полинового настою?

– Гвархів… хвіст, – процідив якось розлючено Аттахар, схиливши голову, шумно вдихнув і потім тільки глянув на мене. Його очі здавались абсолютно чорними, і від того було страшно в них розчинитись. – Потім поясниш, що все це означає.

Не поясню. Але все одно потягнулась до його губ за поцілунком.

Я відпустила всі страхи, тепер вже можна було. Я дозволила собі просто бути тут і зараз. Відчувати, брати і віддавати. І коли цих почуттів стало надто багато, коли вони стали надто гострими, майже болючими, я зірвалась, немов пірнувши у срібне місячне сяйво.

Свідомість прояснювалася повільно. Може, тому, що все це для неї було занадто. Може, через варейку. А може, через те, що пальці Аттахара, що лежав поряд, підперши голову рукою, вимальовували якісь знаки на животі. І мене немов блискавкою вдарило. Здалось, ніби він окреслював вже нанесені символи. Але ні. Просто бездумні вензелі. І від цього стало трохи спокійніше.

– Поговоримо? – розірвав таку затишну тишу його голос.

– Про що? – прохрипіла у відповідь я.

Прокляття, здається, голос зірвала.

– Для початку, не завадило б познайомитись. Тобі не здається?

****