Розділ 1

Я облизнула пересохлі губи, поправила ліф традиційно білої, надто відвертої, щоб не сказати вульгарної, сукні, покрутила перстень, що приховував мою справжню зовнішність, на пальці і перевела подих.

Не допомогло. Серце все одно гупало, мов скажене, намагаючись достукатись до розуму. Що й не дивно, загалом. Я вже сто разів передумала і вмовила себе знову на цей ідіотський ритуал.

Наче ж нічого страшного не має статись. Подумаєш, розпрощаюся зі своєю цнотою. Не велика плата. На нашому курсі навіть не всі есси її берегли до шлюбу. Натомість отримаю силу… якщо все вдасться, звісно.

Я погладила себе по животу, і нанесені символи відгукнулися, немов вже чекали завершення ритуалу. Має вдатися.

Може, я вагалася через те, що так і не вдалось приховати волосся? Я і так перстень крутила, і навпаки. Але волосся з рідкісним відтінком блакитного срібла ніяк не бажало ставати рудим. Та бодай золотавим.

З іншого боку, ну то й що? Завтра ми всі отримаємо розподіл після контрольного заміру рівня магії і розлетимося імперією. От заради клятого контрольного заміру я й наважилась на це. Бодай йому… точніше, не через сам замір, а через розподіл. У мене була ціль, якої я старанно намагалась досягти. Мені конче потрібно було потрапити в бойову п’ятірку, а там і за Щит. Але от біда – сили малувато. Тож шанси фактично нульові. Навіть попри те, що на своєму курсі я – краща.

І в мене мимоволі вирвалось важке зітхання. Втім, що вже злитись на несправедливість цього світу? Краще думати, як здійснити задумане.

От і… придумала.

Загалом, ну хто там буде згадувати про срібноволосу дівчину, що захотіла яскраво й насичено провести останню ніч в академії? Тим паче Аурон Стокс. У нього таких по десятку на тиждень. Він і без магії всіх не пригадає.

Але всередині все одно все стискалося від думки, що доведеться, буквально, лягти під майже незнайомця.

Тобто ми були знайомі. Всі п’ять років навчання. Але рівень різний. Заучка-алхімічка зі звичайних самородків, містянка без роду, сіра і невиразна. Кому така в око впаде?

Ні. Комусь таки впадала, але швидко відшивала охочих розважитись за мій рахунок. У мене були геть інші плани на майбутнє, і швидкоплинні звʼязки в них не входили.

Я ще раз набрала повітря в груди і сикнула, отримавши відчутний звучний ляпас понижче спини. І я різко розвернулась в бік нахаби.

– Чого стоїмо? Кого чекаємо, кралечко? – промуркотів Рідвел Роксі. – Ти, до речі, з якого курсу? Не памʼятаю тебе.

Ще б він памʼятав. Дівчата в його ліжку змінювались так часто, що за цими змінами навіть Елія не встигала стежити. А вона, між іншим, всі плітки примудрялась зібрати.

Я глянула на того, хто замахнувся на мої тили. Бойовик, що тут сказати. Темний одяг – сорочка і брюки, коротка стрижка, вже натреноване, але ще не загартоване в бою тіло. Гарний, як і абсолютна більшість випускників. Але мені не підходив. Зрештою, мені потрібен був маг з високим рівнем дару. У Роксі він був трохи вище середнього. Його й до Щита не відправлять, скоріш за все. Сидітиме десь у міській варті.

– Першого, – намагаючись не гарчати, відповіла я коротко.

– І вже вирішила відсвяткувати Срібну повню з випускниками? – поцокав він язиком. – Відчайдушна.

Не те слово.

– А що в цьому поганого? Це небезпечно? – обережно запитала я, наївно кліпнувши очима.

Раніше я про ці вечірки тільки слухала. Частіше захоплені і млосні зітхання Елії, яка, на відміну від мене, веселощі любила і не пропускала.

– Нічого небезпечного, – вмить охоче “заспокоїв” мене бойовик. – Все виключно за згодою сторін.

І на додачу окинув мене таким поглядом, не забувши пірнути ним у моє нескромне декольте, що мені закортіло розвернутись і піти. 

Проте Роксі вже відчинив переді мною двері. З кімнати дихнуло спертим гарячим повітрям і сумішшю ароматів алкоголю, людських тіл, парфумів. Гримнула музика, вибухнув сміх. І моє бідне серце підстрибнуло в грудях, зробивши кульбіт.

Що ж, Еріко, назад дороги немає. Ти все вже вирішила сама.

Тож, вдячно усміхнувшись Роксі, я зробила крок до нового життя у вітальню покоїв випускників бойового факультету.

Яким би те життя тепер не було.