Розділ 6

Артем у подобі золотистої пантери зробив крок уперед. Кожен його рух супроводжувався тихим дзвоном, ніби він був викутий із самого сонячного світла. Вовки, що щойно шкірилися, тепер притискали вуха до голів, відчуваючи силу, якій не могли протистояти.

​— Це не твоя ніч, Вожаку, — голос Артема пролунав у думках Злати і, здавалося, у самому повітрі печери. — Іди, поки світло не випалило твою темряву.

​Вожак загарчав, готуючись до останнього відчайдушного стрибка, але Злата не дала йому шансу. Вона міцно стиснула Амулет Світанку, і промінь чистої енергії вдарив у землю перед вовками, створюючи невидиму, але непереборну стіну вогню.

​— Геть! — вигукнула вона.

​Це був не просто наказ. Це була воля Джерела. Вовки, не витримавши тиску магії, розвернулися і кинулися вниз зі скель, зникаючи в ранковому тумані. Вожак востаннє озирнувся, кинувши на Злату погляд, повний обіцянок помсти, і теж розчинився в тінях лісу.

​Тиша, що запала в печері, була майже фізичною. Злата відчула, як напруга покидає її тіло. Вона опустилася на коліна, важко дихаючи. Світло амулета повільно згасло, залишаючи лише м’яке мерехтіння.

​Пантера підійшла до неї, і через мить перед Златою знову сидів Артем. Він виглядав втомленим, але його рани справді затяглися, залишивши лише тонкі сріблясті шрами.

​— Ми це зробили, — прошепотіла Злата, дивлячись на свої руки. — Я... я справді це зробила.

​— Ми зробили, — виправив її Артем, обережно допомагаючи їй піднятися. — Без твого світла я б не встояв. А без моєї тіні воно б розсіялося.

​Мудрець вийшов із глибини печери, тримаючи в руках стару карту.

​— Ви перемогли в цій битві, але війна за світло триватиме, — сказав він, дивлячись на Злату. — Тепер ти знаєш, хто ти. Ти не можеш просто повернутися до какао та підручників і забути про все це. Але ти можеш жити обома світами.

​— Як я повернуся додому? — запитала Злата. — Мама, мабуть, уже шукає мене.

​— Твоє світло допоможе тобі, — Артем усміхнувся, і в його погляді вона побачила щось нове — глибоку відданість. — Я проведу тебе. Тепер я — твій офіційний охоронець. І в школі, і поза нею.

​Коли вони вийшли з печери, сонце нарешті піднялося над обрієм. Срібний Пік сяяв, як справжній діамант. Злата вдихнула свіже гірське повітря і зрозуміла: вона більше не та дівчинка, яка боялася грози. Вона — Джерело. І поруч із нею завжди буде її вірна Тінь.