***

Сьогоднішній вечір був особливо чарівним. Музика наповнювала величезну залу, закликаючи людей до танцю. І гості у різнобарвних костюмах не могли ігнорувати її. То тут, то там чувся сміх та дзенькіт келихів.
Король організовує бал де ти, можеш прикинутись ким-завгодно за допомогою чарів, якими володіє кожен у цьому світі. Навіть, сам правитель ховається під личиною незнайомця, допитливо спостерігаючи за іншими. Він уважно слухає розмови, що ведуться по всьому приміщенню.

Фелікс подумки тихо сміється, намагаючись здогадатися, хто ж першим покличе його на танець. І кавалер не змушує себе довго чекати. Невисокий юнак, з м'язистою фігурою, м'яко всміхаючись простягає руку Ліксу.
В яку він, після секундної павзи, вкладає свою. Лі впевнений, що тіло цього незнайомця точно не ілюзія, бо як король він відразу відчув би це, а от голос і обличчя, яке приховане за маскою – так. Фелікс тихо сміється, бо вчинив так само, приховуючи, і так змінені риси, за великою карнавальною маскою. Чомусь саме вона, на думку Лікса, додавала особливої загадковості його образу.

- У вас чарівний сміх, - шепоче брюнет, ведучи юнака в танці. Вони занадто близько один до одного, ніж дозволяє цього етикет, але задалеко, щоб назвати це непристойним. Та, по-правді кажучи, нікому немає до них діла.

- Ви ж знаєте, що я змінив свій голос, - Йонбок всміхається кутиками губ, коли хлопець дозволяє йому перейняти ініціативу, - Тому не варто хвалити те, що не є справжнім.

- А що у цьому світі справжнє? - притягує хлопця до себе та різко відпускає, залишаючи на спині гарячі сліди від своїх долонь, - Навіть, зараз усе, що ми бачимо – ілюзія.

- Але ж ми самі її створюємо, хіба ні? - Йонбок прогинається в чужих руках. Він вірить, що його не відпустять, і мова йде не лише про танець.

- Ні, просто дозволяємо іншим повірити, що можемо сховати власну сутність за сотнями масок, - музика вщухає, а хлопці, ще кілька секунд , зацікавлено дивляться один на одного. Ніби, намагаються зачепитися за якусь, навіть крихітну, деталь, що видасть справжню особистість. Таємничий незнайомець, не розриваючи зорового контакту, підносить долоню Фелікса до своїх вуст, та залишає на ній легкий поцілунок, від якого по шкірі юнака проходяться тисячі електричних розрядів.

- Я мав за честь танцювати з таким чудовим партнером, як ви, - він кланяється, та швидко зникає у натовпі, не даючи можливості Йонбоку хоч щось відповісти.

Король намагався знайти чарівного незнайомця цілий вечір, але його пошуки ні до чого не привели. Він, неначе, у повітрі розчинився. Хоч такий варіант теж можливий. Звісно, Феліксу було прикро, адже він хотів поспілкуватись трішки більше, та веселощі дуже швидко затягнули його у свій шалений вир.

Минуло два тижні

Хьонджін, як завжди вривається у кабінет без стуку, сполохуючи слабкі вогники свічок. Побачивши його, Фелікс закриває голову руками, бо знає, що зараз почує неприємні новини, або щось дуже подібне до них.

- Ваша Величносте, сьогодні відбудеться вечеря з правителями інших королівств, ви ж пам'ятаєте про це?! - вже не так впевнено питає Хван, підходячи ближче до столу за яким сидів Лікс. Він розбирався з державними справами, яких накопичилося немало за останні дні.

- Джіне, скажи мені у чому полягає твоя робота? - король, навіть, не дивиться на нього, що не на жарт лякає.

- Я ваш радник, тому виконую всю роботу, яку не встигаєте зробити ви, - обережно відповідає, та робить крок назад від, схоже, дуже розлюченого парубка.

- Тоді, якого біса ти не попередив мене про цей прийом ще вчора, а прибігаєш тепер?! - він кричить з таким відчаєм, що готовий от-от заплакати. Лікс знову нічого не встигає, ще й Хван підливає масла у вогонь, а зараз всього лиш 6 ранку.

- Я не зміг вчора...

- Бо, тишком-нишком, обіймався з Чаном, - перебиває його Лі, - Я все знаю, не виправдовуйся.

- Ой, заздри мовчки, якщо не знайшов свого незнайомця, - закочує очі брюнет, скидаючи маску офіціозу, - Якщо не прийдеш вчасно, то я не прикриватиму твій худий зад, і розвію ілюзію, яку ти можеш створити.

- А ти можеш "випадково" припинити працювати з Крісом в один час, і взагалі... - солодко тягне Йонбок, та сміється з скривленого обличчя кращого друга.

- Ти тільки глянь на себе, - обурено плескає в долоні юнак, - Це шантаж, Ваша Величносте!

- Ти перший почав, але нехай, - втомлено махає рукою блондин, - Так, о котрій початок?

- О восьмій, і не спізнюйся, я тебе благаю, - молитвенно складає руки, та зникає так само швидко, як з'являється.

Останнє, що хоче робити Йонбок це йти на зустріч з цими снобами. Йому доведеться підтримувати всі ці нудні світські бесіди, витискаючи з себе ввічливу усмішку. Бок хоче піти у відпустку, але, на жаль, королі її не мають. Хлопець злісно розбурхує біляве волосся, повертаючись до важливих паперів.

Ввечері Його Величність Лі Фелікс приймає у себе важливих гостей. Парубок з усіх сил намагається не позіхати. Але одному з королів все ж вдалось здивувати молодого монарха. "Хьонджіне, хто той хлопець, який зайшов останнім?!" - з панікою, подумки, кричить Лікс, а Хван кривиться на іншому кінці зали. "Це Со Чанбін, він нещодавно перейняв владу у королівстві Двеккі" - спокійно відповідає йому Джін, - "Це його перший візит до нас".

Фелікс всміхається вітаючись з привабливим королем, землі якого розташовувались досить далеко від його. Але немає нічого неможливого у світі магії. Тому добратися сюди хлопець міг за лічені хвилини.

- Для мене честь познайомитись з таким неймовірним правителем, як ви, Ваша Величносте, - він серйозний, але в глибині карих очей Лі бачить хитрий вогник.

- Я збрешу, якщо скажу, що мені не приємно від ваших слів, Ваша Величносте, - його усмішка стає трішки ширшою, - Сподіваюсь цей вечір сподобається вам.

- Я в цьому не сумніваюсь, - кидає загадкове, та прямує до свого місця за столом.