Поцілунок

Поцілунок

Олексія стояла остання в черзі на свою маршрутку. Воєнне містечко, в якому жила дівчина, не дуже радували міським транспортом, тому маршруток було мало, їздили вони зрідка, чекати на них приходилося довго, а черги були довжелезними.

Ось. Нарешті. Навіть влізла. Інакше ніяк. Треба ж на навчання поспішати до технічного університету.

- Боляче! - скрикнула Олексія, коли на її долоні закрили двері.

- Вибачте. - промовив водій та одразу відчинив двері свого транспорту. - Я не помітив, що ви там тримаєтесь.

- Я не встигла прибрати руку, бо...  не знаю, за що схопитися... - рука дівчини почала розпухати й від цього боліла.

Олексія якось просунулася далі по салону (тендітна фігура дозволяла це) та схопилася за поручень. Почервонілою рукою притримувала свою сумочку, яка була одягнена через спину (але втрачати пильність не слід, бо може знайтись той, хто захоче легко та безсоромно щось у когось забрати).

Тронулися з місця. Поїхали.

Раптом різка зупинка - і Олексія полетіла прямо в обійми хлопцю, який сидів. Її губи доторкнулися його губ, зливаючись у поцілунок.

- Вибачте. - перепросила Олексія, коли нарешті від'єдналася від здивованого хлопця.

- Та нічого. Сідайте, дівчино. Вам, мабуть, не зручно.

- Дякую.

Вони поїхали далі, більше не звертаючись один до одного.

Через півгодини Олексія пристала та попрямувала до виходу.

Несподівано хлопець теж просунувся до виходу.

- На зупинці, будь ласка. - попросила Олексія.

Вона вийшла з маршрутки на зупинці.

Той хлопець вийшов за нею.

Олексія обернулася, прямо подивившись в очі йому.

- Ви мене переслідуєте? - запитала в нього вона.

- Ні. Так... Я не знав, як при всіх з вами познайомитися. - виправдався хлопець.

- Та ніби вже познайомилися. І доволі близько. - пожартувала дівчина.

- Мене звуть Сава. А вас як?

- Олексія. Вибачте. Я спізнююсь на заняття. - дівчина попрямувала в сторону величезної старовинної будівлі.

- Я вас проведу. А потім поїду на роботу. - наздоганяючи, повідомив Сава.

- А ви не запізнитеся? На свою роботу?

- Запізнюсь. Трохи. Але це не так важливо. Бо моя робота - це я сам. 

Вони дійшли до входу цієї гарної будівлі.

- Можна ваш номер телефону? - попросив хлопець та дістав свій смартфон, щоб ввести новий контакт.

- Називайте мене на "ти". Так. Звісно. Можна. - Олексія продиктувала номер свого мобільного. - Бувайте.

- Ти мене теж називай на "ти". Бувай, Олексіє. До зустрічі.

- До зустрічі, Саво.

Дівчина розвернулася вже піти, але хлопець різко схопив її за руку та притиснув до себе.

І поцілував. Солодко. Довго. Ніжно. 

- Я буду з нетерпінням чекати нашої зустрічі. - пообіцяв Сава Олексії, коли її відпустив.

- Я теж. - погодилася дівчина та побігла на свої заняття.

І з тієї митті у цих двох почалася ера найніжніших, найсолодкіших, найбажаніших поцілунків.