Епілог

Десь через два місяці після останніх подій...

Я закрутила рушником мокре волосся, натягнула Мирославову білу майку. Хоча в Демченковому холостяцькому лігві вже була і моя піжама, і халат, але мені все одно подобалось носити саме його одяг. Вдихати запах парфумів, що берегла в собі тканина навіть після прання, а потім дивитися, як з боєм Демченко забирає в мене свої футболки й тут же після мене одягає їх.

Демченко пішов приймати вранішній душ, а я пішла до кухні готувати нам сніданок.

Вчора ми пізно приїхали. Спочатку обід у його батьків, потім зустріч в пабі з його друзями. Приїхали ми пізно і було вже не до їжі.

Тому зараз я стою і вдивляюся в надра пустого холодильника. Зазвичай таке явище не схоже на Демченка, бо в нього завжди є харчі. Але цього тижня він багато часу проводив в автомайстерні.

Так, і що ж готувати з цих залишків сиру та млявих помідорів? Хто взагалі купує взимку ці пластикові помідори? Зелений лук непоганий і навіть пахне цибулею. 

О, яйця. А це вже щось суттєве!

Буде тобі Демченко смачний сніданок, а саме італійський омлет - фрітата

Дякую тобі Гугл за допомогу.

Я понюхала помідори, нормально.

Дістала спеції. Чого-чого, а цього добра було вдосталь ще й здебільшого нерозпакованого. 

-Ммм, пахне відмінно, - Мир зайшов до кухні в одних лише домашніх штанях.

-Сідай за стіл, будемо снідати, - сказала я й потягнулася до кришки пательні.

Мир підійшов до мене та зупинив мою руку зі словами:

-Я думаю, в нас є кілька хвилин, щоб зробити цей сніданок ще кращим.

Розвернув мене до себе обличчям та всадив на кухонний стіл.

На моїх губах одразу ж засяяла передчуттєва посмішка. А Мирослав подивився на мене зголоднілим поглядом та почав шалено цілувати, ніжно торкаючись своїми пальцями в усіх моїх чутливих місцях.

-Да ти просто майстер покращення сніданків! - видихнула я, коли ми нарешті відірвалися один від одного.

-Ну так! Я майстер не тільки сніданків, а й обідів, вечерь та опівнічних перекусів, - диявольскі спокусливо промовив Мир.

-Я в тобі навіть і не сумнівалася.

-І це правильно, жінко! Пішли їсти того мамонта, що я здобув, а ти приготувала!

-Пішли, - захихотіла я.

Своїм омлетом я горжуся. Цього красеня можна сміливо відправляти в Інстаграм. Тепер головне, щоб він виявився смачним.

Я розклала по тарілкам свій кулінарний шедевр.

-Це фрітата. Я обожнюю італійську кухню, тож надихалася їхнім омлетом.

-Смачно! Мені подобається ця тата, - Мир навмисно перекривлял назву. 

-Дякую. Мені теж сподобався рецепт, що можна накидати сюди все, що є в холодильнику.

-Наприклад, сало, - запропонував Мирослав.

-Авжеж, і буде тобі фрітата по-українськи, - пирснула я.

-Звучить непогано. А мама полюбляє французьку.

-Я помітила. Хочу зауважити, що завдяки твоїй мамі французька теж мені тепер до вподоби, - відповіла я, згадуючи ті дахозносні смаколики, якими нас зазвичай пригощала на суботніх обідах Єлизавета Вадимівна.

Мир хмикнув:

-Тато обожнює борщ із салом, а приходиться їсти мамині гастрономічні експерименти.

-Тоді йому до моєї бабусі. В неї борщ - райська смакота! А сало вона солить по своєму родинному рецепту. Спробуєш - з пальцями повідкусюєш. А пампушки з часниковою намазанкою!

-Ого! Такого і я б скуштував! Я навіть придумав привід, щоб з'їсти цієї божественної їжі, - підморгнув мені Мир. - Здогадуєшся який?

-Здогадуюсь, - зітхнула я.

Мирослав натякав на знайомство наших рідних. Тоді б це означало, що в нас все непросто надовго, а дуже все серйозно.

Але мені було боязно. Не знаю, що це за ірраціональний страх. Але саме він не давав мені зробити крок вперед. 

Он Марі, молодець, вже разом живе з Олегом. Минулого тижня вони, взагалі, подали заяву до РАГСу і вже активно працюють над маленькими Марічками та Олежиками.

А я боюся, ніби цей крок може щось похитнути чи наврочити. Дурість! Коли це я стала така забобонна?

Треба це боягузтво негайно закінчувати і знайомити рідних. Тим паче обидві сторони вже насідають.

-Дякую за сніданок. Такої оригінальної яєшні я ще не їв, - Мир чмокнула мене в щоку та піднявся, щоб прибрати зайвий посуд зі столу.

-Ти не знаєш усіх моїх можливостей щодо приготування яєць, - хитро запевняю Демченка, хитаючи головою.  Або можливостей Ютуба, якщо точніше. Але про це я помовчу.

-Ти заінтригувала. Тепер я вимагаю, щоб кожен ранок розпочинався з нового яєчного сніданку.

-Чи не багато ти хочеш?

-Гадаю, що в самий раз. Я натякаю тобі, що кожен ранок хочу проводити з тобою.

-Так, і...

-О, горе мені з тобою! Кажу прямо без натяків! Хочу, щоб ти переїхала до мене.

-Нарешті, я вичавила з тебе ці слова. А то натяки да натяки! - ненатурально обурилася я.

Мирослав кидає на мене прищурливий погляд:

-Яка ж ти підступна!

А я знизала плечима, мов нічого не знаю.

Ну що я можу сказати… Офіційно заявляю, що сьогоднішній сніданок найкращий в моєму житті! Хоча, такі відчуття, що поряд з Демченком в мене кожна хвилина найпрекрасніша. І це остаточно і без шансу здати задньої. А діагноз цьому - кохання!

ДОРОГЕНЬКІ МОЇ!!

Ось і закінчилась історія кохання Мирослав і Мілени.  Дякую Вам, дорогенькі мої, що були поряд з героями та підтримували автора.

Травень та й червень видалися холодними та дощовими. За вікном весь травень й половину червня було млосно, а де-інде завжди спекотно.

Я розпочинаю писати казочку для дорослих дівчаток.

Буде дуже спекотно, особливо коли поряд такий сусід, особливо коли...

А про все інше ви дізнаєтесь, якщо будете читати мою наступну книгу "Завжди гаряче в Каліфорнії".