Глава 24. Де, можливо, відбувається доленосна зустріч для моєї сестри

-Мілесь, привіт! В мене до тебе справа на мільйон! - такими словами Демченко розбурхав мене рано в неділю.

-Що за справа?

-Треба зустріти Муффеля на автовокзалі, бо я не встигаю. 

-Кого? - зпросоння мій мізок працював погано.

-Моргенмуффеля-Василя. Він приїде сьогодні в Вінницю за колекційною гітарою. Хтось продає втричі дешевше, аніж можна вихопити на eBay-аукціоні. Чи ціни не знає, чи потрібні терміново гроші. А Муффель не зміг пройти повз такої ексклюзивної дівчинки - Демченко явно пародіював Моргенмуффеля. - Треба власними руками помацати гарнюню.

Я засміялася. Чоловіки такі чоловіки, навіть брутальні рокери. Покажи їм тільки улюблену іграшку й будуть милуватися з нею.

-За гітару не одну сотню євро треба відвалити, - продовжив Мирослав. - При таких розцінках довіряти на слово не приходиться. Тож Василь прицибає в Вінницю.

-Я зрозуміла.ьКажи коли і на якому автовокзалі зустрічати.

-От за це я люблю тебе. Дякую, ти дуже виручиш мене. В мене тут термінова робота, яка ще мала бути готова на вчора, а мені тільки повідомили.

-А куди Муффеля потім, як зустрінемо?

-Вези до мене. Всю інфу зараз кину на телефон.

Я вийшла зі своєї кімнати, бо заснути вже точно не зможу, та наткнулася на Мію.

-Доброго ранку, - поздоровалась з сестрою.

-Доброго. Чого не спиться в таке рання? - спитала бадьора Мія.

Як? Як люди можуть бути бадьорими о сьомій ранку, ще й в неділю?! Розуміння цього для мене за межами космосу.

-Та от Мирослав подзвонив попросив зустріти Моргенмуффеля.

-Моргенмуффеля?! - очі Соломійки загорілися вогнем, як у п'ятирічної дитини, котрій купили цукрову вату. - Це того з рок-гурту?

-Так.

-А можна я з тобою? Будь-ласочка!

-Як хочеш. Поїхали.

Мені тільки краще з компанією.

-Я до кухні. Ти що будеш на сніданок? - з ентузіазмом спитала мала.

-Ем, ти будеш готувати? - знаючи Міїні кулінарні здібності, наступні години можна провести в незапланованому місці.

Мія хмикнула:

-Не бійся, не отрую.

-Я і не боюся. Отруїти не отруїш, але можеш напакостити. Прийдеться встрічання рок-музиканта замінювати на зустріч з аптекарем.

Мія показала мені язика та гордо пішла далі, а я попрямувала до ванної. 

Вийшовши хвилин через двадцять, я трохи отетеріла, бо мій ніс вловив дуже приємні запахи і повів мене у осередок цих чудових ароматів.

Зосереджена Мія у фартусі щось мішала в пательні.

-Бачу ти до заміжжя готуєшся? - не змогла промовчати я, згадавши скільки разів ба читала лекції, якою хазяйновитою має бути справжня дружина.

Мія повернулася:

-А якщо і так! Що, не можна?

-Звісно можна, навіть потрібно! Маю визнати пахне дуже смаковито, - я заглянула через сестрине плече в пательню, - виглядає теж непогано.

-Не боїшся за свій живіт? - єхидно запитала Мія. - А то хто його знає де ти проведеш наступні години. Є шанс, що не біля рок-музиканта.

-А я ризикова дівчина. Тож накладай. Будемо пробувати, як ти тут готуєшся до заміжжя.

На автовокзал приїхали о десятій. Автобус з поціновувавачем "ексклюзивних дівчаток" мав прибути через п'ятнадцять хвилин. 

Тим часом, знайшовши пристойний кавовий автомат, ми одразу скористались його можливостями.

В мене з собою є два Снікерси, тож ми непогано влаштовуємось в залі очікування й видивляємось Муффеля.

В зазначений час біля платформи зупиняється великий комфортабельний автобус і з нього починають виходити люди. В мене дзвонить телефон.

-Слухаю.

-Привіт, Мілено. Це Василь-Моргенмуффель. 

-Я зрозуміла. Тобі теж привіт.

-Я приїхав. Вже виходжу з автобуса.

-Ми бачимо твій транспорт, зараз підійдемо до тебе.

Ми з Мією покидаємо залу очікування та виходимо до Василя.

Люди з сумками та клунками розтікаються струмочками хто куди. З натовпу відокремлюється високий мужчина та прямує до нас. Я кліпаю очима, придивляюсь та офігєваю з того, кого бачу.

Бо Муффель виглядає трохи інакше, м'яко кажучи.

Він вже не патлатий неформал, а така собі стильна-модна творча особистість.

Замість бороди брутальна щетина, блискуче доглянуте волосся зав'язане в високий хвіст, з якого вибилось кілька пасм, що придають сексуальної недбалості.

Одяг, на перший погляд, простий і схожий на той, в котрому Василь фестивалив на  Етнос-фесті, але тепер це не стара пайта і заношені до дір штані.

В грубі чоботи, дорогі і начищені до блиску,  заправлені темні обтягуючі, але не занадто, джинси.

Зверху чорний дірчастий светр оверсайз та звичайна парка, але стильовості додає трохи блискуча тканина, яка схожа на тонку шкіру. Вінчає цей модний look-часник - незвичний медальйон та численні браслети на руці.

Виглядає Моргенмуффель, як гламурна рок-зірка. Можна в кіно знімати.

Дивлюся на притихлу Мію. А вона стоїть з роззявленою щелепою та таращить очі на цю зірку рок-н-ролу.

-Рота закрий, - посміхаючись кажу сестрі.

-А? Що? - перепитує вона, навіть не поглянувши в мій бік.

-Рота закрий, а то ґава влетить. А якщо точніше, то Моргенмуффель подумає, що ти трохи того.

-Чого того? - Мія нарешті припинила витріщатися на мужчину та подивилась на мене.

-Ти що, остовбеніла від його крутості?

-Та є трохи, - погодилась Соломія.

-Але він не має про це знати! - поважно промовила я, як старша та більш обізнана сестра. - Ще зловить корону. Тож видихай та приймай богемний вигляд, ніби це ти королева балу, а не той красунчик.

Так-так, а ось ми і побачили, які хлопці подобаються Соломії. 

Треба досьє у Демченка на Василя накопати. Коли, де, як і з ким!

Ох, виросла дівчинка!

-Привіт, дівчата! - Моргенмуффель променисто посміхається. - Я і не думав, що мене тут зустрічатиме така краса. Знав би, кожних вихідних катався б в Вінницю.

Я посміхнулася, а Мія зашарілася та ніяково посміхнулась. Вперше бачу, щоб мала так себе сором'язливо поводила.